ПЕРЕСЕЛЕННЯ ДОРІЙЦІВ

Переважанню ахейців в егейському світі і пізньомікенській культурі поклало кінець переселення на межі XII - XI ст. до н.е. нових грецьких племен, які протиставили бронзовим мечам ахейців більш ефективну залізну зброю.

Переселення дорійців було частиною великих міграцій народів. Початок міграцій було покладено іллірами, які покинули свої поселення на Дунаї і вторглися в країну, що пізніше отримала назву Іллірія. Вони привели в рух епіротів і ті захопили область, пізніше названу Епіром, і витіснили звідти північно-західногрецькі племена, які там проживали.

Водночас фригійці вторглися в Малу Азію і завдали нищівного удару по державі хеттів. Вигнали з Епіру грецькі племена, перейшли Пінд і розселилися на рівнинах Фессалії, у долині ріки Пеней. Фессалійці, які дали назву цій території, були, власне, одним із північно-західних племен, а фессалійські правителі, як пізніше спартанські, виводили своє походження від Геракла. Згідно з грецькими легендами, фессалійці витіснили беотів, і ті пішли далі на південь - у нинішню Беотію.

Місцеве ахейське населення Фессалії було підкорене завойовниками або пішло у гори. Частина його перетворилася у пенестів - залежних селян фессалійської аристократії. Лише в одному місцеве населення взяло гору над завойовниками - щодо мови. Прийшлі з північного заходу фессалійці засвоїли мову підкорених ними ахейців.

Достатньо поглянути на карту грецьких діалектів у Центральній Греції, щоб визначити історію міграційних процесів. Західногрецькі діалекти, локридський і фокідський, свідчать про переселення у Фессалію і Беотію гірських північно-західних племен із-за Пінда. Але ні фессалійцям, ні локрам, ні фокідянам не судилося відіграти важливу роль в історії. Вона випала на долю найбільш войовничого і доблесного із північно-західних грецьких племен - дорійців.

У своїх легендах дорійці називали себе нащадками Геракла. За повідомленням Геродота, з області Пінда вони перебралися до підніжжя Ойти, звідки пізніше відправилися завойовувати Пелопоннес. Дійсно, між Парнасом і Ойтою, у долині нижньої течії Кефіса, письмові джерела фіксують ім'я дорійців, невеликого племені, яке гордилося тим, що започаткувало могутні держави на Пелопоннесі. Під натиском дорійців рухнули потужні фортеці у Мікенах, Тиринфі, Аміклах. Колишні жителі були відтіснені у центральний гірський масив Аркадії, бо лише там старий діалект, що склався до дорійського завоювання, був подібний кіпрському і памфилійському. Досить швидко майже весь Пелопоннес засвоїв діалект дорян. Інші північно- грецькі племена оволоділи Акарнанією, Етолією. Встановивши свою владу над Пелопоннесом, дорійці рушили згодом на Кіферу і Крит, захопили південні Кіклади: Мелос і Теру, а згодом Родос і Крит, а звідти переправилися в Малу Азію, захопивши мис Кнід і півострів Галікарнас.

Подібно іонійським та еолійським містам, дорійці утворили союз, центром якого стало святилище Алоллона на Тріопському мисі поблизу Кніда; членами союзу стали три міста на Родосі, Кнід, острів Кос і Галікарнас. Особливо важливим для грецької культури було те, що дорійська хвиля проминула Аттику, здавна населену іонійськими племенами.

Важко сказати, чому були зобов'язані дорійці своїми військовими успіхами. Можливо, вони давно уже проникали на Пелопоннес, а те, що історики називають "переселенням дорійців" близько 1200 р. до н.е., було лише завер-

Залізний триніжник

шенням тривалої інфільтрації. Технічно переважали дорійці місцеве населення і озброєнням, що виготовлялося із заліза.

Таким чином, напружена і тривала Троянська війна, наступ із півночі дорійських племен у південному напрямку призвели до поступової руйнації мікенських палаців і падіння їхньої цивілізації та бюрократичного укладу господарства. Навпаки, родові общини зберегли свою структуру і продовжували існувати в нових умовах. Проникнення дорійських племен лише зміцнили родові відносини, що зайняли панівне становище в Греції на межі II – І тис. до н.е.

Знищення мікенської аристократії як носія ранньодержавних суспільств і цивілізації, палаців з їхньою розкішшю, витонченим мистецтвом, писемністю призвело до загального зниження соціально-економічного і Культурного рівня Греції, що вернулася до родоплемінної структури суспільного устрою.

Швидке падіння мікенського суспільства і культури не применшувало важливої ролі, яку вони відігравали в подальшому розвитку грецької культури, котра багато успадкувала від суспільств пізньоелладського періоду. Дорійці не змогли знищити місцевого населення, а культура грецьких племен І тис. до н.е. своїм корінням входила вглиб мікенського періоду. Починався новий етап у грецькій історії, пов'язаний з використанням заліза, технологію обробки якого принесли саме дорійці.