ГЕРОЇ У ГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ (ОСНОВНІ ПРИКЛАДИ)

Героями називають персонажів грецьких легенд. Зазвичай це були сини богів, народжені смертними жінками. Вони були наділені надлюдським зростом і невичерпною енергією, любили війни і різні пригоди. Герої вершили подвиги, брали на себе важкий тягар заради всього людства або заради улюбленої країни чи міста. Вони різнилися між собою суттю і походженням. Одні (Діоскури, Єлена) колись самі були божествами або злими духами, аж поки нові релігійні уявлення звели їх на більш залежне становище; інші мали ознаки історичних осіб (Тесей, Мінос), правду про яких ми не можемо розгадати; третіх породила буйна фантазія аристократичних родів, які шукали серед божественних істот своїх предків. Розповідається, наприклад, що Тантал був сином Зевса і німфи Плуто, а в Тантала був син Пелон (звідси назва південної частини Греції – Пелопоннес, тобто острів Пелона); серед дітей Пелона і Гіпподамії був Атрей, родоначальник Атридів - Агамемнона і Менелая, дітьми Агамемнона і Клітемнестри були Електра, Іфігенія та Орест. Від Ореста і Герміони вели свій рід володарі Аргосу і Спарти.

Окремо стоять епоніми - "на ймення" - ті, що дають ім'я чому-небудь. Епонімами звали богів, іменем яких назване місто, і героїв, що дали ім'я племені; архонтів, іменами яких позначалися колегії [чи роки, в які вони були головами колегій. - В.Б.] народів, країн, міст, створені фантазією народу або поетів для пояснення назв окремих держав, племен і поселень.

Кількість грецьких героїв, як і богів, незліченна. Вони населяли усі міста, моря, гори, острови, печери, старі замки, давні поселення чи могили. У створенні сонму героїв брали участь усі греки: нянька, яка розповідала дітям казку; подорожуючий співець, який ходив по містах; вчений, який шукав у легендах джерела стародавньої історії. Герої боролися з драконами, визначали кордони держав, називаючи їх своїми іменами, будували храми, впроваджували нові релігійні обряди, споруджували оборонні мури довкола міст, де були першими царями; завойовували далекі країни, встановлювали мир, посварених мирили з богами, опікувалися своїми землями навіть після смерті, і не раз на їхніх могилах виникали оракули.

Особливу роль у формуванні легенд відіграла грецька епічна поезія і драма IV - V ст. до н.е. Завдяки цій праці грецьких поетів легенди Еллади проникли до всіх цивілізованих народів, даючи сюжети для їхніх мистецтва і літератури.

Геракл. Фрагмент розпису вази V ст. до н.е.

Геракл (Геркулес)

Син Зевса і цариці Алкмени. Бажаючи зробити його безмертним, батько взяв його на небо і поклав біля сплячої Гери, щоб хлопець міг ссати грудь богині. Але та прокинулася і відштовхнула чужу дитину. Кілька крапель її молока розлилося по небу, і з них утворився Молочний шлях, а кілька впало на землю і виросли білі лілії. Гера ненавиділа Геракла і переслідувала його упродовж всього життя. Свою силу Геракл показав у 10 місяців, коли задушив підісланих Герою двох жахливих змій. Чоловік Алкмени Амфітріон рано почав вчити його військовій справі, а книгами Геракл не захоплювався. Коли вчитель привів його до бібліотеки вибрати книгу, він вибрав куховарську. Педагог картав його, а запальний хлопець вдарив старого і вбив. Батько вигнав Геракла за це з дому і наказав пасти биків у горах.

Геракл швидко виріс, міг з'їсти цілого бика, а його келих для вина був такий великий, що його несли двоє людей. У 18 років Геракл убив лева і з його шкури зробив собі плащ. Лев'ячий череп він носив на голові замість шолома. Гермес дав йому меч, Аполлон - стріли, Гефест - сагайдак чудової роботи, Афіна - панцир. Геракл у лісі вирвав маслинове дерево і зробив з нього важченну палицю, з якою не розлучався.

Геракл спочатку допоміг ліванському цареві розбити завойовників і той віддав йому за жінку свою дочку. Кілька років Геракл бавився з дітьми, але одного разу під час жертвоприношення його пройняло шаленство і він убив дружину і задушив дітей, не усвідомлюючи, що чинить. Після цього він пішов до дельфійського оракула порадитися, як спокутувати гріх. Піфія наказала йому йти у Мікени на службу до царя Еврисфея для виконання дванадцяти наказів.

Цар був великим боягузом і швидко придумав для Геракла небезпечну справу: звелів привести Немейського лева, що спустошував приміські виноградники, поля і викрадав худобу. Геракл задушив лева і приніс його на плечах у Мікени. Вражений Еврисфей заборонив Гераклу входити в місто, а докази виконаної роботи звелів складати біля брами.

Геракл і Антей. Бронзова статуя

Геракл і Лернійська гідра. Фрагмент розпису лекіфа V ст. до н.е.

Згодом цар доручив Гераклу вбити Лернійську гідру, що сиділа у місцевості Лерни в Арголіді на шляху до Лаконіки і мала десять голів, з яких одна посередині була безсмертна. Після тривалої боротьби Геракл відірвав гідрі кілька голів, але це нічого не дало, бо на місці однієї відірваної виростало три нові. Герой роздушив підборами велетенського рака, що приповз на допомогу гідрі, і наказав своєму візникові Іолаєві запалити поблизу ліс. Геракл знову почав відривати голови гідрі, а рани відразу припалював, і голови більше не відростали. Нарешті він відірвав і безсмертну голову, закопав її в полі і привалив величезною скалою. Тулуб розітнув, а жовчю потвори позатруював свої стріли. З цієї боротьби він вийшов дуже покусаний і хтось із богів порадив йому знайти зілля, своїм виглядом схоже на гідру. Він знайшов його і зцілився.

Тоді Еврисфей звелів Гераклу привести в Мікени Керінейську лань, гарну тварину із золотими ріжками і бронзовими ратичками, улюбленицю Артеміди, що бігала в горах Аркадії. Цілий рік Геракл ганявся за нею, а спіймавши, зумів пояснити Артеміді, чому він це зробив.

Як тільки-но Геракл приніс лань, його відправили знову до Аркадії, де в околицях Еріманта з'явився велетенський вепр. Герой так довго гнав його глибоким снігом, що звір упав знесилений, і Геракл відніс його Еврисфеєві.

Але той придумав нове завдання: за день вичистити Авгієві стайні. Елідський цар мав незліченні стада худоби (лише 3 тис. волів) і в стайнях зібралося стільки гною, що всі жителі Еліди не змогли б їх вичистити, якби взялися до роботи. Геракл пішов до Авгія і пообіцяв за день очистити стайні, що не прибиралися 30 років, і зажадав винагороди: десяту частину худоби. Геракл за допомогою особливого каналу спрямував на стайні річку Пеней і за кілька годин вода все змила. Авгій відмовився заплатити, тоді Геракл пішов на його країну війною і вбив царя.

Саркофаг із зображенням подвигів Геракла

Після цього Єврисфей відправив Геракла у м. Стымфан (Аркадія), де гніздилися величезні зграї потворних птахів, що живилися людським м'ясом. У них були залізні дзьоби, а в крилах - гострі пера, які вони метали, наче стріли. Вони сиділи в лісі, і треба було спочатку вигнати їх звідти. Афіна дала героєві чудові бронзові тріскачки, що зробив Гефест, якими Геракл зчинив гуркіт і вигнав птахів із лісу. Перелякані птахи літали в небі, а він з лука повбивав їх.

Геракл щойно повернувся з Криту, несучи на плечах величезного бика, якого Еврисфей звелів привести живим, як той наказав йому здобути коней царя Діомеда, який жив у далекій Фракії. У нього була четвірка кобилиць, яких годували людським м'ясом (зазвичай чужоземців). Геракл повбивав спочатку охорону і вивів коней зі стайні, а потім своєю палицею розправився з військом Діомеда. На полі битви залишилося багато вбитих і в тому числі Діомед.

Після повернення з Фракії Еврисфей відправив Геракла за поясом Іпаліти, цариці амазонок (войовничого племені жінок), які жили на узбережжі Чорного моря. Вони вигодовували лише дівчаток (хлопців убивали) і то лише лівою груддю, бо праву випалювали, щоб вільніше метати спис.

Іполіта носила оздоблений пояс, подарований Аресом. З ватагою сміливців Геракл відправився забирати пояс для Еврисфеє- вої дочки. Цариця погодилася добровільно віддати пояс, аби не почалася війна. Але підступна Гера під виглядом амазонки пробралася до табору і пустила слух, що чужоземці викрали Іполіту. Амазонки напали на Геракла, а він, вважаючи це підступом Іполіти, убив її, зірвав пояс і поїхав.

По дорозі він відвідав Трою, де цар Лаомедон, не заплативши за збудовані могутні міські мури Аполлону і Посейдону, накликав на жителів пошесть від першого та дракона від другого. Віщуни сповістили, що цар може врятувати країну від загибелі, віддавши свою дочку на поживу драконові Дівчину прив'язали до приморської скелі, але з'явився Геракл, порубав дракона і визволив царівну за обіцянку царських коней. Проте, коли небезпека минула, Лаомедон не дав йому коней. Геракл, повертаючись у Мікени, пригрозив цареві війною.

Еврисфей не дозволив герою навіть відпочити і звелів вирушати до биків Геріона. Через усю Європу він дійшов до Африки і на згадку поставив між двома частинами світу дві скелі, що отримали назву "Гераклові стовпи" - теперішні Гібралтар і Сеута. Биків Геріона стерегли двоголовий пес і семиголовий дракон, яких Геракл убив і забрав биків. Тоді з'явився Геріон - велетень з потрійним тілом - три голови, три пари рук, три пари ніг. Але Геракл убив його декількома пострілами, а биків у Мікенах принесли у

Амазономахія

Геракл, який тримає небосхил, і Атлант з яблуками Гесперід

жертву богині Гері. Геракла зразу ж відправили по золоті яблука Гесперід (дочок титана Атланта і Гесперії). Вони з'явилися внаслідок подарунку Геї яблуні з нагоди шлюбу Геї і Зевса, а охороняли їх Геспіриди.

На дереві сидів стоголовий безсмертний дракон, який розмовляв усіма мовами землі. Геракл не бажав боротися з драконом і попросив титана Атланта, який тримав на плечах небесне склепіння, принести йому золоті яблука, а він замість нього потримає небо. Атлант приніс три золотих яблука, але не захотів узяти назад небо, бажаючи відпочити. І Гераклу довелося схитрувати: удавши, що ця робота йому подобається, він попросив Атланта хвильку потримати склепіння, щоб він зручно примостився тримати. Велетень поклав яблука на землю, взяв на плечі небесне склепіння, а Геракл підняв яблука і пішов.

У Мікенах Еврисфей придумував, як назавжди позбутися Геракла, і наказав привести Цербера з пекла, чим засмутив героя, але ненадовго, бо це було останнє завдання - дванадцяте.

Очистившись в Елевсині від гріхів, він попрямував у м. Тенар, де був вхід у підземне царство.

Уночі він непомітно прослизнув у печеру, що вела в пекло, настрахавши привидів і страховиськ раптовістю. Він сміливо став перед Плутоном і сказав, чому прийшов. Бог розгнівався і хотів ударити його жезлом, але Геракл швидко поранив безсмертного стрілою з лука. Плутон мусив їхати на Олімп, де небесний медик перев'язав йому рану. А тим часом Геракл розшукав Цербера, який зі страху сховався, і силою вивів його на денне світло, де той присмирів. Коли Еврисфея повідомили, що Геракл веде Цербера, він сховався у підземеллі, звелів відпустити Цербера, який вмить опинився у Тартарі, а герою забиратися геть, бо він виконав усі завдання.

Геракл вирішив одружитися вдруге, перемігши одного царя у стрільбі з лука, і отримав руку його дочки. Але брати не хотіли віддавати сестру, боячись шалу Геракла. Розгніваний герой убив одного з них, за що був покараний важкою хворобою. Щоб вилікуватися, він пішов запитати оракула у Дельфах. Та Піфія не захотіла з ним розмовляти, і він зруйнував храм. З ним вступив у боротьбу Аполлон і хтозна-чим би завершився цей поєди-

Геракл, Еврисфей і Цербер. Фрагмент розпису VI ст. до н.е.

нок, якби Зевс не розігнав іх блискавкою. На олімпійській раді вирішили покарати Геракла, віддавши на трирічну службу цариці Омфалі, де все було навпаки: жінки воювали, а чоловіки виконували домашню роботу. Тому і Геракл вимушений був одягнути жіноче вбрання і замість палиці взяти прядку. Омфала наділа зброю героя і привселюдно била його черевичком по обличчю. Так тривало три роки.

Після цього Геракл знову відчув силу, робив добрі справи, а в одній країні одружився на прекрасній царівні Деянірі, з якою вони мандрували світом, часто на руках Геракла. Герой вирішив побудувати свій дім і в пошуках місця зустрів кентавра Несса, який запропонував перенести Деяніру через брід на своїй спині, задумавши вкрасти її. Геракл стрілою вбив його і вмираючий Несе запропонував Деянірі взяти його кров, щоб назавжди зберегти любов свого чоловіка. І вона заховала під одяг пляшечку з Нессовою кров'ю.

Деяніра була ревнива і в кожній жінці вбачала свою суперницю. Вона вирішила випробувати кентаврів засіб: випрала Гераклову сорочку у Нессовій крові. Сорочка зафарбувалася у прекрасний пурпур, і Геракл одягнув її, коли йшов приносити жертву Зевсові. Але кров кентавра була отруйною, всмокталася в тіло і пекла Геракла несамовитим вогнем. Геракл кричав, роздирав на собі одяг і плакав. Його надломили нестерпні муки, а рятунку не було. Деяніра з розпачу повісилася. Герой розклав собі погребальне вогнище, розіслав на ньому лев'ячу шкуру, поклав під голову палицю і ліг, щоб згоріти живцем. Але раптом загуркотів грім, блискавки перетнули небо і Геракл перестав страждати. На хмарі він піднявся на небо, де біля олімпійської брами його чекала богиня перемоги Ніка, щоб надіти вінок. Зевс зробив Геракла безсмертним, а Гера, забувши про свій гнів, віддала йому за дружину свою дочку Гебу, богиню молодості.

Геракл був улюбленим грецьким героєм. Його любили більше богів, пам'ятаючи, що він колись був людиною. Він став символом роботящого і страждального людства, символом праці і незламної витривалості. Спалюючи і вбиваючи, Геракл залишився незаплямованим, бо все, що він робив, було викликано невблаганною необхідністю. Він викорінював усяку беззаконність і жорстокість, мріючи про той час, коли вовк, побачивши спляче ягня, не насмілиться скривдити його.

По всій Греції Гераклові нарівні з богами зводили храми, жертовники, ставили статуї, йому приносили жертви, на його честь влаштовували ігри. Зображували Геракла дужим чоловіком, озброєним, голим або в лев'ячій шкурі на плечі. У руках він тримав сучкувату палицю.

Геракл і аргонавти

Афінські легенди

Кожне місто в Греції мало свої легенди про заснування і перших володарів. Афіняни вважали себе автохтонними, в їхні праотці вийшли прямо з лона землі. Саме таким сином землі був їхній перший цар Кекропс з напівлюдським - напівзміїним тілом, що оселився на Акрополі. Пізніші царі вчилися у Деметри обробляти землю, у Діоніса - прищеплювати виноградну лозу, а їхні дружини і дочки виховувалися під наглядом Афіни.

За Пандіона спалахнула війна з Фівами. Афіняни покликали на допомогу царя Терея з Фракії, який за перемогу взяв за дружину дочку царя Прокну. Подружжя поїхало у Фракію і виховувало сина Ітпіса. Але за те, що Терей за відмову в коханні відрізав язик сестрі дружини Філомені, боги покарали подружжя. Прокна у божевіллі засмажила сина і подала на вечерю. Боги перетворили Терея в одуда, Прокну - в ластівку, а Філомену - у соловейка.

Після цього довго царював Ерихтоній, який народився із землі, ніби колосок. До пояса він був людиною, а замість ніг мав зміїний хвіст. Свою онучку Прокриду він віддав заміж за фессалійського царевича Кефала, невтомного мисливця. Підозріла жінка хотіла вистежити його і побачила, що її підозри безпідставні, але Кефал, почувши шелест гілок, подумав, що біжить звір і кинув спис, убивши Прокриду.

Сестра Прокриди Орифія вийшла заміж за бога вітрів Борея, і цей шлюб був дуже корисним для афінян. Під час навали Ксеркса, коли афінський флот біля мису Артемісій очікував наближення персів, дельфійський оракул порадив афінянам звернутися за допомогою до свого зятя, тобто Борея. Після принесення жертв Борею й Орифії знявся рвучкий північно-східний вітер, який віяв три дні і завдав невиправної шкоди перському флоту. Після війни афіняни спорудили храм Бореєві на березі Іллісу, де він уперше побачив Орифію.

Подвиги Тесея

За походженням не був афінянином. Батько його, Егей, завоював Аттику. Мати Ефра була трезенською царівною. Егей покинув її, але перед тим показав меч і сандалії, що заховав під кам'яною брилою, і сказав, що нехай після повноліття їхній син зсуне брилу і забере ці речі У 5 років Тесей зустрівся з Гераклом, який передбачив йому велике майбутнє. Подорослішавши, Тесей забрав меч і сандалії та рушив до батька в Афіни.

Дорогою він убив Скірона, який скидав подорожніх із скелі в море; Синіда, який прив'язував подорожніх до верхівок двох натягнутих сосен, що роздирали тіло навпіл, випрямлюючись; Прокруста,

Подвиги Тесея. Розпис кіліка V ст. до н.е.

Тесей і Мінотавр. Фрагмент розпису вази VI ст. до н.е.

який витягав кістки у суглобах подорожуючим або відрубував ноги на своєму ложі Невідомий нікому, Тесей ввійшов до Афін, де будували храм Аполлона. Бажаючи показати свою силу, у відповідь на насмішки будівельників він випряг з воза пару волів і підкинув їх руками угору, вище покрівлі храму. Місто зразу ж дізналося про появу юнака з надлюдською силою. Упізнав його й батько і дуже зрадів, бо був уже старий та немічний.

Щоб здобути прихильність афінян, Тесей упіймав бика в околицях Марафону і приніс у жертву Аполлону. На той час Афіни змушені були платити страшну данину критському царю Міносу - сім дівчат і сім хлопців з міських родин для Мінотавра (людини-бика). Тесей вирішив убити його. Егей дав йому червоне вітрило і попросив підняти його при щасливому повернені, а якщо загинуть, хай матроси піднімуть чорне вітрило.

Допомогла Тесеєві подолати Мінотавра, який жив у лабіринті, дочка царя Аріадна, що дала афінянину клубок ниток і навчила, що він має робити. Перемігши Мінотавра, Тесей забрав із собою в Афіни Аріадну. Але дорогою він звелів винести сплячу Аріадну і залишити на о. Наксос, де до неї з'являється бог вина Діоніс і одружується з нею на цьому острові, що своєю формою нагадує виноградний листок.

Тесей весело повертався в Афіни і забув змінити чорне вітрило на пурпурове. Старий цар вирішив, що син загинув, і з розпачу кинувся в море в той час, як корабель Тесея ввійшов у порт Фалерон. Герой приніс обіцяні жертви богам і відправив гінця сповістити батька, не знаючи, що той загинув. Пам'ять про цей день в Афінах відзначають під час Осхофорій, на яких панує подвійний настрій: жалобний через смерть Егея і радісний з приводу повернення Тесея. Ще під час цього свята стало звичаєм перевдягати хлопців на дівчат, які несли священні гілки.

Прийшовши до влади, Тесей об'єднав усі афінські роди в єдину державу, але зрікся царського престолу і заклав підвалини республіканського устрою. Він також, подібно Гераклу, воював з амазонками і викрав їхню царицю Антіопу, яка скоро померла, залишивши йому сина Іполита.

Амазонка. Скульптура V ст. до н.е.

Удруге Тесей одружився з Фейрою, дочкою царя Міноса. Одного разу він довго не повертався з мандрів, і всі думали, що він загинув. А Федра вирішила одружити на собі пасинка Іполита, який не любив жінок і відкинув цю пропозицію. Коли Тесей повернувся, негідна Федра поскаржилася, буцімто Іполит хотів її зґвалтувати. Засліплений гнівом, Тесей прокляв сина і попросив Посейдона відомстити йому. Той випустив страхітливого дракона, коні понеслись, і Іполит розбився об каміння. Дізнавшись про це, Федра повісилася.

У Тесея був вірний побратим - фессалійський царевич Пейритой. Коли той одружився з перекрасною Гіпподамією, Тесей приїхав на весілля, що відбувалося в столиці лапіфів (племена півночі Фессалії), на яке запросили кентаврів (напівлюди - напівконі). Вони перебиралися і ночами ловили жінок. Розпочалася страшенна війна, що закінчилася вигнанням дикунів із Фессалії. Залишили лише мудрого кентавра Хірона. А героїчні подвиги Тесея і Пейритоя під час цієї війни стали улюбленою темою грецьких скульпторів і живописців.

У 50 років Тесей зробив велику помилку: викрав зі Спарти Єлену, дочку царя Тіндарея, якій було всього 7 років. Сини царя зібрали військо і підійшли до Афін. Тесей у цей час був у далекому поході, і народні збори прийняли рішення віддати Єлену, а Тесея засудити до вигнання. Він більше в Афіни не повертався, а до кінця життя прожив на о. Скірос у царя Лікомедії. Одного разу в горах він посковзнувся і впав у безодню.

Після перських війн дельфійський оракул звелів афінянам перенести кістки Тесея на батьківщину. Афінський вождь Кімон, захопивши острів, знайшов могилу Тесея і переніс в Афіни у 474 р. до н.е. Поховали героя в центрі міста, а могила його стала пристанищем для рабів і всіх тих, хто боявся кривди. Афіняни влаштовували на його честь свято на восьмий день кожного місяця жовтня, в той день, коли він повернувся з Криту. Крім того, восьмий день кожного місяця теж присвячували його пам'яті.

Тесей був улюбленим героєм афінян. Гончарі оздоблювали посуд міфологічними малюнками, з другої половини VI ст. до н.е. майже забули про Геракла, зображуючи лише подвиги Тесея; на вулицях і площах Афін стояли статуї героя, будували храми на його честь, влаштовували свята. Проте Геракл назавжди залишився першим героєм, а Тесею відводять друге місце.

Коринфські легенди

У Коринфі правив цар Сизіф, палац якого стояв на вершині гори Акрокоринф. Сизіф був улюбленцем богів. Зевс запрошував його на олімпійські бенкети. Помираючи, він наказав дружині не ховати його. Оскільки душа, тіло якої не поховане, не може ввійти до царства тіней, Сизіф блукав берегом Стіксу, нарікаючи на свою долю. Коли його привели до Плутона, то він розповів, що негідна дружина викинула його тіло на смітник. Плутон дозволив йому ще раз повернутися на землю, щоб покарати негідницю.

Цар Коринфу пішов, але більше не повертався. Боги забули про нього і Сизіф жив довго, аж поки в пеклі не згадали про хитрого втікача. В Аїда визначили йому тяжку кару: він мусив підняти великий камінь на височенну круту гору. Сизіф узявся до роботи, але тільки-но він виносив камінь до вершини, як той виривався у нього з рук, котився вниз і Сизіф розпочинав свою працю заново. Можливо, переказ про "Сизіфову працю" виник тому, що у найдавніші часи злочинців-утікачів і рабів приковували до важкого каменя або колоди, які вони змушені були тягати за собою.

Онуком Сизіфа був красень Беллерофонт, який через необережність убив власного брата і його вигнали з країни. Вигнанець заховався у царя Пpeтa, але в нього закохалася підстаркувата цариця. Беллерофонт опирався її домаганням, але вона поскаржилася чоловікові, що красень хоче її викрасти. У Прета не вистачило мужності самому покарати юнака і він відправив його в Малу Азію до лікійського царя Іобата, давши листа, де був смертельний вирок. Іобат теж вирішив згубити юнака не власними руками і наказав стати на боротьбу з Химерою (спереду лев, позаду дракон, а посередині коза), з трьох пащ якої бухало полум'я. Люди тремтіли від страху перед потворою.

Перемогти Химеру Беллерофонту допомогла Афіна, яка дала йому золоту уздечку від крилатого коня Пегаса. Юнаку вдалося встромити списа у горло Химери. Цар розчулився, порвав Претового листа, віддав героєві свою дочку за дружину. Але успіхи запаморочили Беллерофонту голову, він задумав завоювати Олімп і відібрати в Зевса блискавки. Тільки-но він піднявся у повітря на крилатому коні, блискавка скинула вершника на землю. Беллерофонт упав у гірську ущелину, збожеволів від поразки і подався у пустелю, уникаючи людей.

Лаконські легенди

У Спарті правив цар Тіндарей, в якого не було дітей. Одного разу з'явився Гермес і поклав його дружині Леді на коліна велике яйце. Через деякий час з нього вийшло четверо прегарних дітей: хлопчики - Кастор і Полідевкт і дівчата - Єлена і Клітемнестра. Коли хлопці виросли, вони здійснили багато героїчних вчинків. Очистили від піратів Егейське море, боролися з велетнями і потворами. Вони були зразком братерської любові. Усі звикли їх називати спільним ім'ям - Діоскури, тобто Зевсові сини. Коли Кастор загинув, Полідевкт не захотів сам жити далі, і Зевс переніс їх між зорі, де вони сяють у сузір'ї Близнят.

Діоскурам присвячували храми, вшановували їх нарівні з богами. Пізніше культ Діоскурів поширився в Римі, де вони стали покровителями вершників.

Сестра Діоскурів Єлена була найвродливішою жінкою у світі, саме через неї і почалася Троянська війна, а лаконські селяни вшановували її як богиню врожаю.

Критські легенди

Європа, перекинувшись на бика, жила на Криті і породила двох синів - Міноса і Радаманта. Після смерті матері вони розлучилися, і Радамант заснував власну державу на осторовах Егейського архіпелагу. Наприкінці

Дедал і Ікар. Рельєф II ст. до н.е.

життя він переїхав до Беотії і там одружився з Алкменою, матір'ю Геракла. Коли він помер, боги призначили його суддею у підземному царстві, бо він був справедливий.

Мінос правив на Криті, мав великий флот, однак щастя в його домі не було. Дружина Пасіфайя народила йому Мінотавра (напівбика-напівлюдину), якого помістили в лабіринт, що після вбивства Мінотавра був перетворений на палац. Збудував лабіринт афінянин Дедал, який винайшов свердло, ватерпас. Цар дуже любив його і не хотів відпускати на батьківщину. І тоді Дедал придумав новий, нечуваний спосіб утечі. З пташиних пер, зліплених воском, він спорудив величезні крила для себе і для свого сина Ікара. Вони прикріпили крила до плечей і полетіли, проминувши острови Самос, Парос, Делос. Але Ікар забув батькову пересторогу не підніматися близько до сонця і воно розтопило віск, а Ікар каменем упав на землю і розбився. Острів, на який впав Ікар, називається Ікарією, а море навколо нього – Ікарським.

Дедал поховав сина і відправився в Сицилію, де став придворним будівничим у царя.

До геройських міфів належать також розповіді про похід аргонавтів на чолі з Неоном за золотим руном, про полювання на Калідонського вепра, про облогу Трої, мандри Одіссея тощо.