Глава 5. ГРЕЦЬКА КУЛЬТУРА КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ

ПОЛІТИЧНІ ПОДІЇ ТА ПЕРЕДУМОВИ РОЗКВІТУ КУЛЬТУРИ У V - ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ IV СТ. ДО Н.Е.

До початку V ст. до н.е. центр політичного і культурного життя грецького світу перемістився з Малої Азії та островів Егейського моря в континентальну Грецію. У зв'язку з цим помітно зросла роль Аттики та її столиці Афін, так що весь цей період називають ще аттичним, а не лише класичним. Жителі Аттики, особливо афіняни, які поєднували серйозність, величну суворість дорійців із вишуканістю й індивідуалізмом іонійців, надали неповторної своєрідності грецькій культурі V - першої половини IV ст. до н.е.

Якщо в архаїчний період (VIII - VI ст. до н.е.) вона розвивалася в умовах відносної зовнішньої безпеки, то все змінилося наприкінці VI ст. до н.е., коли на Сході виникла могутня і войовнича Перська держава. Греко-перські війни змусили греків усвідомити необхідність створення сильного флоту, ініціатором якого і виступили афіняни, що започаткувало їхню гегемонію на морях, а згодом боротьбу Афін зі Спартою за гегемонію в самій Греції. Після перемоги над персами Афіни швидко розбагатіли за рахунок розвитку ремесла і торгівлі, а їх громадяни переповнилися почуттям гідності і впевненості в собі. їм не потрібно було уже запозичувати східну моду і впливи з іонійських міст Малої Азії, а джерелом політичних і культурних впливів, законодавцем мод стають Афіни. Розкрилися і досягли розвитку власні творчі здібності афінян в організації демократичного політичного життя і в створенні цінностей культури. В Афінах демократична держава взяла на себе усі потреби, особливо матеріальні, громадянського колективу держави, створивши для них, таким чином, усі умови для власного творчого і культурного розвитку, а також позитивного впливу на інші грецькі поліси. В Афіни V ст. до н.е., що створили у себе найкращі умови для вільної творчості, прагнули філософи, митці і поети з

Святкові костюми афінянок

інших грецьких міст. На афінських вулицях і площах, окрім місцевого уродженця Сократа, можна було зустріти софістів Протагора з Абдери і Горгія із сицилійських Леонтин, поета Продгка з Кеоса, живописця Полігнота із Фасоса. Усі вони, а особливо софісти - учителі мудрості, відчутно впливали на свідомість афінської молоді. Тому величезне духовне, культурне піднесення афінського суспільства, починаючи приблизно із середини V ст. до н.е., ми називаємо "аттичним просвітництвом".

Наприкінці VI ст. Персія підкорила собі не лише Лідію, але й місцеві грецькі поліси у Малій Азії. Допомога Афін і Еретрії малоазійським грецьким полісам (Мілет і сусіди) стала приводом для вторгнення персів на Балканську Грецію. Походи Мардонія 492 р. до н.е. (флот потрапив у шторм поблизу мису Афон і був майже знищений: 300 кораблів і 20 тис. чол. екіпажу загинули; хоча встановив владу над Фракією та Македонією) і Датиса та Артаферна 490 р. до н.е. завершилися загалом невдачею. Грецька армія під орудою афінського стратега Мільтіада (550 - 488 pp. до н.е.), який добре знав тактику персів, оскільки раніше, як найманець, воював на їхньому боці, зайнявши вигідну позицію, розбив персів під Марафоном у Аттиці. У битві загинуло лише 192 греки і 6400 персів. Звістку про перемогу в Афіни приніс воїн Філіппід. На пам'ять про цей епізод на Олімпіадах встановили марафонську дистанцію 42 км 195 м - відстань від місця битви до афінської агори. У свідомості наступних поколінь Марафонська битва залишилася символом перемоги еллінської свободи над східним деспотизмом, свідомого громадянина-патріота над вірнопідданим рабом перського самодержця.

Після битви греки отримали 10-річну передишку, допоки енергійний і войовничий цар Ксеркс повів свою багатотисячну армію на Грецію. Але за цей час за ініціативою афінського архонта Фемістокла (525 - 460 pp. до н.е.) було споруджено могутній флот. Саме його морська програма була підтримана радикально-демократичними верствами афінського суспільства (ремісники, купці, біднота) і членами створеної 481 р. до н.е. Панеллінської ліги для боротьби з персами. Проте не всі грецькі поліси вірили у перемогу. Фессалійська і беотійська аристократія поставилися до персів подружньому і навіть жерці святилища у Дельфах передбачили поразку греків, уперше і востаннє помилившись. Лише 31 грецька держава проявила готовність захищатися. Спартанському царю Леоніду з 300 спартанцями, 400 фіванцями і 700 фестіянцями вдалося затримати багатотисячне

Фемістокл

Мільтіад

Леонід

перське військо у вузькому Фермопільському перешийку між горами і морем. Вірні звичаям спартанців не відступати перед ворогом, усі греки загинули. Ксеркс після битви наказав відтяти трупу Леоніда голову і розіп'яти на хресті. Цією наругою цар осоромив себе. А спартанці на пагорбі, де затнули герої, спорудили своєму хороброму цареві кенотаф (порожню гробницю) з кам'яним левом.

На морі перси теж не змогли здійснити намічене. Спочатку шторм знищив частину їхнього флоту, але Ксеркс все-таки вступив у Середню Грецію, захопивши опустілі Афіни, жителі яких евакуювалися на острови Саламін, Егіна, Трезини тощо. Фемістокл наполіг на вирішальній битві у Саламінській протоці, хоча спартанці пропонували відступити до Істму. 20 вересня 480 р. до н.е. 375 грецьких кораблів і майже 70 тис. воїнів розгромили перський флот (750 кораблів і 150 тис. чол.), знищивши більше 200 суден суперника. Ксеркс із залишками флоту відступив, але залишив у Греції сухопутну армію Мардонія. При посередництві македонського царя Олександра перси намагалися схилити Афіни до сепаративного миру, але останні відмовилися. І тоді Мардоній вивів свою армію в Беотію поблизу м. Платеї на велику рівнину вздовж річки. 40 тис. греків під командуванням спартанця Павсанія (510 - 468 pp. до н.е.), регента малолітнього сина Леоніда Плістарха, у 479 р. до н.е. розбили 60-тисячну перську армію. У той час афінянин Ксантипп поблизу мису Мікале розбив і флот Ксеркса, що дозволило грекам позбавитися страху перед перським завоюванням.

Надзвичайно важливе значення для майбутнього мав факт, що звільнені від влади персів острови Егейського моря вступали у Панеллінський союз, створений для боротьби з персами. Спочатку союзом керував представник Спарти Павсаній. Проте, оскільки головну роль у війнах із персами відіграв усе-таки флот, а Спарта своїх суден не мала, то і зберегти домінуючі позиції у Панеллінському союзі їй не вдалося. Союзники запропонували командування Афінам і було створено нове військово-політичне об'єднання - Перший Афінський морський союз, або Делосська симмахія (скарбниця розташовувалася до 454 р. до н.е. на о. Делос). З цього часу суперництво Афін і Спарти стає визначальним для розвитку подій у Греції в V ст. до н.е.

Афінський морський союз перетворився згодом у міцну, згуртовану організацію, учасники якої вважалися рівноправними, відправляючи по 1 представнику у союзницьку раду і сплачуючи у скарбницю 480 талантів, як визначив афінський архонт Аристид Справедливий. Проте з перенесенням скарбниці в Афіни союз перетворився в Афінську архе - об'єднання полісів

Аристид Справедливий

під одноосібною владою Афін. За союзницькі внески (загальна кількість учасників сягала 200) не лише утримувався флот у 200 трієр з екіпажем 40 тис. веслярів, 10 тис. гоплітів і 1 тис. вершників, але й розбудовувалися Афіни (споруджені Пропилеї і Парфенон). До речі, союзницький внесок (форос) зріс до 1000 і навіть 1300 талантів. Приймаючи золотий талант (26,2 кг) за приблизно 1,5 тис. золотих карбованців, отримаємо солідну суму внеску - від 620 тис. до 2 млн крб на золотий рахунок. Щорічно у союзницьку скарбницю надходило від 12 до 15,6 т валютного металу. За ці кошти можна було упродовж 6 місяців утримувати армію у 5 тис. гоплітів і флот у 200 трієр із 40-тисячним екіпажем. Крім форосу, союзники платили різноманітні мита, несли судові витрати, утримували афінські гарнізони, оплачували чиновників, наглядачів тощо.

Зрозуміло, що подібні зміни не могли не викликати спротиву союзників. Проте повстання союзників жорстоко придушувалися: колишні союзники втрачали свою автономію частково або повністю, як о. Фасос.

Але Афінам і цього було мало. Низький рівень тодішнього виробництва змушував готуватися до нових уже загарбницьких війн, що приносили багатство, землі, рабів і худобу. Намагаючись розширити сферу своєї політичної влади, Афіни неминуче повинні були зіштовхнутися зі Спартою, що теж боролася за гегемонію в Греції. Хоча після війн із Персією суперництво держав не носило ще гострого характеру, оскільки вони витратили багато сил на війну, та й у Афінах прийшли до влади аристократи на чолі з Кімоном, сином славнозвісного Мільтіада, прихильника миру зі Спартою, який навіть своєму синові дав ім'я Лакедемоній. Взагалі лаконофільство - захоплення спартанськими порядками - було характерною рисою ідеології аристократів Греції. Представника же демократичних верств, натхненника перетворення Афін у могутню морську державу Фемістокла не лише у 471 р. до н.е. усунули від влади, але й вигнали шляхом остракізму - загального голосування глиняними черепками з написаним на них імені людини, яку бажали вигнати (із 542 знайдених черепків з іменем Фемістокла 192 були з однієї

Афінський полководець Кімон

Остракон з іменем Фемістокла та його дема

майстерні, а напис "Фемістокл" був зроблений всього б почерками, тобто черепки були заготовлені завчасно).

Під керівництвом Кімона боротьба з персами продовжувалася, Фемістокл помер у вигнанні, а спартанець Павсаній, ще один переможець персів, звинувачений у спробі встановлення тиранії, теж був убитий. Перси ж були остаточно витіснені з Егейського моря, що знову стало "грецьким озером" (битва на суші і на морі поблизу р. Евримедонт у 468 р. до н.е.). Згодом стало зрозуміло, що продовження воєнних дій - безрезультатне і в 449 р. до н.е. був укладений Калліїв мир (за іменем посла до персів), за яким перський цар зобов'язувався не відправляти кораблів в Егейське море і тримати сухопутну армію на значній відстані від узбережжя Малої Азії.

На фоні греко-перських війн не припинялися і гострі внутрішні протиріччя. За невдалу спробу допомогти спартанцям у III Мессенській війні з ілотами політичні противники вигнали шляхом остракізму навесні 461 р. до н.е. Кімона. Це означало перемогу демократичних верств Афінської держави. Вождь афінського демосу Ефіальт у 462 - 461 pp. до н.е. провів реформу ареопагу - головного оплоту аристократів. У результаті за ареопагітами залишилося лише право засуджувати за навмисне убивство і злочин проти релігії, а відібрані функції були передані Раді 500 і гелгеї (суду присяжних). Смілива реформа Ефіальта вартувала йому життя (таємно вбитий політичними суперниками). Але його справу продовжив Перикл (500 - 429 pp. до н.е.) зі знатного роду Алкмеонідів, оскільки його мати Агариста була внучкою законодавця Клісфена, а батько Ксантипп, афінський стратег, командувач грецьким флотом у битві біля мису Мікале.

Якщо Кімон виступав за добрі стосунки зі Спартою, а тим самим за політичний дуалізм у Греції, пропонуючи афінянам поділити гегемонію в елліністичному світі зі спартанцями, то демократична партія Перикла вимагала жорсткого курсу щодо партнерів по морському союзу, розширення сфер впливу Афін і утвердження їхньої гегемонії у грецькому світі. З цією метою було проведено ряд внутрішніх реформ. Посилилася влада Ради 500, участь у якій була відкрита і для бідніших верств громадян; введена оплата за виконання обов'язків судді в геліеї (діобелія) або члена Ради 500; дозвіл зевгітам (середні верстви громадян) обиратися архонтами; широке будівництво, що забезпечило роботою всіх, позбавлених засобів для існування тощо.

У галузі зовнішньої політики перемога демократів означала посилення антиспартанської орієнтації, розширення завойовницької експансії Афін на сусідні області континентальної Греції, у першу чергу на Беотію, виведення військово-землеробських афінських поселень - клерухій - на територію

Перикл

союзників. Спроби Афін закріпитися в Середній Греції призвели до збройного конфлікту зі Спартою - Першої або Малої Пелопоннеської війни (457 - 446 pp. до н.е.), що стала своєрідною спробою сил обох сторін і завершилася укладенням 30-літнього миру зі Спартою, який протримався лише 14 років: розпочалася Пелопоннеська війна (431 - 404 pp. до н.е.).

Період правління Перикла вважається також найвищим культурним розквітом Афін і називається "золотим віком". Саме тоді Афіни стали духовним центром усього грецького світу: Геродот і Фукідід прославляли тут у своїх "Історіях" перемоги еллінів над персами, Софокл і Еврипід створювали свої трагедії, а Аристофан висміював вади афінських громадян, над містом велично підносився прекрасний Парфенон на честь богині - покровительки держави, плідно працювали і приїжджі художники та філософи і т. ін.

Пелопоннеська війна була викликана зростаючим страхом інших грецьких полісів опинитися під повною владою афінян. Боротьбу з ними очолила Спарта разом зі своїми союзниками по Пелопоннеському союзу. Всупереч порадам Перикла, афіняни не обмежувалися оборонною тактикою (до речі, сам вождь афінян помер ще на початку війни - у 429 р. до н.е.), а пішли на розширення театру воєнних дій (похід на Пелопоннес, сицилійська експедиція). Багато ситуацій, в яких Афіни могли б достойно завершити війну, добитися вигідного для себе миру, були упущені. Нікіїв мир (421 р. до н.е.) повинен був забезпечити грекам мир принаймі на 50 років, але перепочинок тривав недовго, і в 419 р. до н.е. війна поновилася. Успіхів досягали то Афіни зі своїми союзниками, то Спарта з державами, що її підтримували, поки, нарешті, спартанці не перемогли. У 404 р. до н.е. спартанський полководець Лісандр захопив Афіни, і війна завершилася. Афінська держава втратила свій вплив, але й Спарта вийшла з війни ослабленою, так що у IV ст. до н.е. жодна грецька держава не мала достатніх сил, щоби претендувати на гегемонію.

Виснажлива війна, що тривала 27 років, не лише підірвала матеріальні і моральні сили греків, але й політично роз'єднала їх. Загибель тисяч мирних жителів захоплених міст, конфіскація майна, уярмлення десятків тисяч людей завдали Греції удару, від якого вона уже не могла оправитися. Розпочалася загальна криза полісної системи. Звичаї, закони, традиційний спосіб життя у багатьох грецьких містах були зруйновані і знищені. Кривава жорстокість і аморалізм війни зводили нанівець моральні сентенції філософів і поетів.

Гегемонія Спарти у грецькому світі після її перемоги у Пелопоннеській війні була нетривалою, як короткотерміновим було встановлення спартанцями у грецьких містах аристократичного правління. Втягнуті у війну

Лісандр

проти персів у Малій Азії, спартанці змушені були послабити свій контроль над переможеними полісами, у результаті чого Афіни позбавилися влади ЗО тиранів, нав'язаної зі Спартою у 404 р. до н.е., а в 379 р. до н.е. демократи на чолі з Пелстідом і Епамінондом перемогли і в Фівах. У 378 р. до н.е. Афіни створили Другий Афінський морський союз, хоча відновити гегемонію в Греції уже не змогли. Яскраві перемоги талановитого фіванського полководця Епамінонда над спартанцями під Левктрами (371 р. до н.е.) і біля Мантинеї (362 р. до н.е.) забезпечили короткотермінову гегемонію Фівам в Елладі. Зі смертю Пелопіда і Епамінонда могутність Фів втратилася, а Спарта до того часу уже була ослабленою. Разом з тим після невдалої війни афінян зі своїми союзниками (357 – 355 pp. до н.е.) розпався і Другий Афінський морський союз. У Греції не зменшилося жодного впливового політичного об'єднання, і це стало останнім кроком до остаточної політичної роздробленості країни.

Між іншим, саме таким послабленням скористалася архаїчна за своїм суспільно-політичним укладом напівварварська Македонія, яка в особі царя Філіппа II знайшла вмілого і здібного правителя. Поки Афіни воювали зі своїми союзниками, Македонія оволоділа грецькими містами на македонському узбережжі, здобула вихід до моря і захопила золоті копальні у Фракії, що давали щорічно 1000 талантів прибутку та склали основу економічної могутності країни. Пізніше, втрутившись у Священну війну фіванців з фокейцями, на прохання Фів, Філіпп II ввів свої війська у Середню Грецію. Фокіду розгромили, а її місце у Дельфійській амфіктіонії (священний союз з охорони володінь дельфійського оракула) зайняла Македонія. Захопивши раніше Фессалію і включивши до складу своєї армії знамениту фессалійську кінноту, Філіпп П міг уже загрожувати Фівам і Афінам. Філократів мир 346 р. до н.е. між Македонією й Афінами дещо відтермінував фатальну розв'язку, але через 7 років македонці захопили Елатею - ключовий пункт на шляху до Середньої Греції. Усвідомивши розміри загрозливої небезпеки, під впливом філіппіків (промов проти Філіппа II) афінського оратора Демосфена, Афіни, Фіви й інші грецькі поліси уклали союз для врятування Греції. Але було уже пізно: 338 р. до н.е. у битві під Херонеєю Філіпп II зі своїм сином Олександром розбили греків, і поліси Еллади позбавилися незалежності. Створений Філіппом ІІ Коринфський союз грецьких полісів (337 р. до н.е.) формально спрямовувався проти Персії, а фактично ж затверджував гегемонію Філіппа II у Македонії.

Демосфен

Філіпп II

Одночасно Філіпп II виступив як гарант і опора соціального миру у Греції: у містах Коринфського союзу заборонялися міжусобні війни, внутрішні перевороти, незаконні страти і конфіскації майна, а також масові звільнення рабів, змови тощо. Також позиція Філіппа II надала йому підтримку значної частини власників у грецьких полісах, де сформувалися впливові промакедонські сили, що протистояли антимакедонським настроям. Безперервні війни кінця V - першої половини IV ст. до н.е. розорили грецьку економіку, підірвали її основи - землеробство і торгівлю, завдали величезних втрат селянству, яке, розорившись, хлинуло у міста, поповнюючи ряди плебсу і міської бідноти. З іншого боку, відбувалася концентрація земельної власності у руках нечисельної верстви багачів, які за безцінь скуповували найродючіші землі. Криза торгівлі і товаро-грошових відносин через тривалі воєнні дії призвела також до розорення дрібних ремісників і концентрації ремесла у місті Головною продуктивною силою у землеробстві і ремеслі стають раби, що підірвало основи полісного устрою. Масове використання рабської праці ще більше підривало благоустрій вільних селян і ремісників. Раби стали досить дешевим товаром. Виникла навіть приказка: "Дешевий як сард". Некваліфікованого раба для копалень купували за 150 - 180 драхм (1 драхма = 4-6 г срібла), а кваліфікованого за – 5 і більше мін (1 міна = 100 драхм).

У ремісничих майстернях працювало від 50 до 120 рабів, де існував навіть поділ праці. За свідченням Ксенофонта, один раб виготовляв чоловіче взуття, інший - жіноче; один кроїв шкіру, інший шив.

Власниками таких майстерень ставали розбагатілі вільні ремісники, купці і лихварі, які нажилися на тривалій кризі. Контрасти між бідністю і багатством у середовищі вільних громадян ставали усе помітнішими у IV ст. до н.е. Як писав Платон, навіть у найменшому місті було "два міста: місто багачів і місто бідняків". А величезна кількість рабів (лише в Афінах близько 400 тис.) і вільнонароджених бідняків становила постійну загрозу безпеці заможним власникам і робила особливо бажаним для правлячих кіл грецьких полісів міцний соціальний мир під егідою Філіппа II. Даремно вождь антимакедонського угрупування в Афінах Демосфен закликав дати відсіч македонському царю. Як і наприкінці V ст., коли афінські аристократи закликали до союзу зі Спартою, так і в середині IV ст. вони розраховували, що Македонія зміцнить їхні політичні позиції і стабільність у всій Греції.

В таких умовах розвивалася і розквітала грецька культура класичного періоду. За цих півтора століття змінилося декілька поколінь, які

У шевській майстерні

привносили у розвиток культури свої мотиви. Перше покоління, яке вступило у життя ще наприкінці VI ст. до н.е., заклало основи культурного розквіту Греції. Есхіл і Фрініх поклали початок аттичній трагедії, Критій і Несіот прикрасили у 476 р. до н.е. афінську агору (ринкову площу) статуями тираноборців Гармодія й Аристогітона, архітектори спорудили храм Зевса в Олімпії.

Друге покоління належало до часів Перикла. Це був час трагедії Софокла, "Історії" Геродота, зрілих класичних форм Парфенона і Пропілеїв. Новий ідеологічний зміст і критичне ставлення до традиційної релігії принесло покоління часів Пелопоннеської війни, світогляд і уявлення якого значно розширилися. І, нарешті, криза полісного устрою й особливо майнова диференціація привели нове покоління першої половини IV ст. до н.е. до того, що інтенсивне інтелектуальне і творче життя усе більше зосереджувалося на одному із полюсів суспільства. Хоча і цей час породив нам Платона й Аристотеля, шедеври Праксителя і Скопаса та ін.

Тирановбивці Аристогітон і Гармодій