ПРИРОДНІ УМОВИ СТАРОДАВНЬОЇ ІТАЛІЇ

Історія Риму й Італії є складовою частиною середземноморської історії, а сама територія Італії займає центральне місце у середземноморському світі. Хоча вже з III ст. до н.е. Рим вийшов далеко за межі Апеннінського півострова, основою римської економіки, базою римської експансії, центром політичного життя, головним осередком римської культури залишалася Італія. Італія, як і Греція, – благодатна країна, з м'яким, помірним кліматом, який вимагав від людини постійної праці для комфортного існування, але щедро винагороджував за це. Ще в сиву давнину греки вживали назву "Італія", початково розуміючи під нею лише південь Апеннінського півострова, який ряснів багатими пасовищами. Сама назва походить від слова "vitulus" - теля, бичок. Звідси й пішла назва "Vitalia" або "Italia" - дослівно "країна телят". З III ст. до н.е. вона поширилася на весь Апеннінський півострів, а в І ст. до н.е. сюди була включена й північна частина сучасної Італії до Альпійських гір.

Апеннінський півострів - середній з трьох європейських півостровів (Балканського, Апеннінського, Піренейського), який розрізає Середземне

Кампанія

море на три частини, простягається смугою в тисячу кілометрів з півночі на південь, досягаючи в середній частині ширини близько 150 км. Північним кордоном Італії були Альпи. Оточена з трьох інших боків морями, які пов'язували її з тодішнім світом, вона органічно поєднувала в собі якості континентальної і морської країни. Зі сходу Апеннінський півострів омивався Адріатичним, з півдня - Іонійським, а з заходу - Тирренським і Лігурійським морями, які складали частини Середземного моря, що часто античними авторами називалося "внутрішнім" і навіть "нашим".

Балканський півострів повернений обличчям на схід, а Апеннінський - на захід. Як для Еллади епірське і акарнанське узбережжя, так і для Італії узбережжя апулійське і мессанське мали другорядне значення. Між тим в Елладі давляться на схід Аттика і Македонія, області, що послужили фундаментом для її історичного розвитку, в Італії обернені на захід і Етрурія, і Лаціум, і Кампанія. Отже, незважаючи на те, що ці два півострови розташовуються по сусідству і пов'язані майже братерськими зв'язками, вони ніби відвертаються один від одного.

Берегова лінія Апеннінського півострова була менш порізаною, ніж південне узбережжя Балкан. В Італії не було великої кількості зручних гаваней, які сприяли розвитку судноплавства в Греції. Однак за своєю побудовою східний берег Апеннін значно відрізнявся від західного. Від Анкони до Брундизія він скелястий, малопорізаний і пустельний. Західний же мав порізанішу берегову лінію і декілька зручних бухт. Найзручніші бухти Тирренського моря розміщувалися в Неаполітанській затоці, де були порти Неаполь і Путеоли, а також у гирлі Тибру, де виникла гавань Остія. У цьому й полягала причина раннього і швидкого розвитку західного узбережжя та виникнення там великої кількості міст.

Уздовж узбережжя Адріатичного моря тягнулася намивна смуга, яка переходила в мілини, що не дозволяли кораблям ставати на якір ближче кількох кілометрів від берега. Мілини утруднювали перехід кораблів до чудової природної гавані, де був розміщений порт Брундізій.

Усі моря були бідні на острови. Південь Італії лише вузькою Мессенською протокою відділявся від родючого о. Сицилія, що в геологічному відношенні ніби був продовженням материка, нагадував підошву чобота і розташовувався лише за 150 км від узбережжя Африки. На північ від Сицилії розташовувалися великі острови Корсика і Сардинія, групи дрібних Ліпарських

Сиракузи – столиця Сицилії

і Егатських островів і невеликі - Капрея (сучас. Капрі) та Ільва (сучас. Ельба).

Площа Італії перевищувала 300 тисяч кв. км. За географічними та історичними особливостями її прийнято поділяти на три частини: Північну, Середню і Південну.

Північна Італія (сучас. Ломбардія), яка омивалася р. Падус та її притоками і розташовувався між двома гірськими масивами - Альпами та

Апеннінами, – складалася з трьох областей: Лігургі (Liguria); Цизальпійської Галлгі (Gallia Cisalpina), яка розпадалася на Транспаданську (Transpadana) та Циспаданську (Cispadana) Галли; Венеції (Venetia).

Середня Італія - між ріками Рубіконом (Rubica) і Макрою (Macro) на півночі і Френто (Frento) та Силаром (Silaris) на півдні - включала 6 областей: Етрурію (Etruria), Лацій (Latium), Кампанію (Campania), Умбрію (Umbria), Піцен (Picenum), Самній (Samnium).

До складу Південної Італії входили чотири області: Апулія (Apulia), Калабрія (Calabria), Луканія (Lucania) і Бруттій (Bruttium).

При загальній схожості кожна з областей Італії мала індивідуальні особливості, які зберігалися впродовж усієї історії. Це стосується насамперед Північної Італії, що мала помірний клімат і тривалий час утримувала свою самостійність.

Італійський рельєф досить різноманітний.

На півночі височіли важкодоступні Альпи, що сягали 4800 м. Під ними розміщувалася простора низина долини р. Падус (сучас. По). На північному заході від Альп відходять Апеннінські гори, які тягнуться вздовж усього півострова, розчленовуючись на декілька хребтів. Вони являють собою ряд невисоких гірських пасом і лише деякі їхні вершини мали 2500 м над рівнем моря. Ці гірські пасма не перешкоджали сполученню між окремими областями, і в цьому відношенні Італія мала значні переваги перед Грецією.

Умбрія. Ущелина в Апеннінських горах

Помітну роль у геологічних змінах півострова відігравали вулкани, тому в багатьох місцях Італії ґрунт вулканічного походження. Найвідомішими були вулкани Етна (безперервно діючий і сьогодні) на о. Сицилія та Везувій на південному узбережжі Італії, який тривалий час вважався недіючим. Але в серпні 79 р. н.е. стався його раптовий вибух, і до сьогодні Везувій залишається діючим вулканом.

На відміну від Греції, Італія славилася багатством зрошуваних ріками рівнин і родючістю покритих кормовими травами гірських схилів. У багатьох місцях гори пересікалися річками різної величини. Найбільшою водоносною артерією була р. Падус, яка мала ряд судноплавних приток - Тицин, Требію, Парму. В Адріатику несли свої води Рубікон, Ауфід, Метпавр, а в Тирренське море текли Арко, Лірис, Вольтурн та Тибр, причому остання річка була судноплавною. При таненні снігів навіть невеликі річки широко розливалися, заболочуючи місцевість. Тосканські (поблизу гирла Арно) та Помптинські болота (пониззя Тибру) вважалися непрохідними.

У Північній та Середній Італії було також багато озер: Вербан (сучас. Лаго Маджоре) в Альпах, Бенак (Гарда), Тразименське в Етрурії, Ре- гільське і Альбанське - в "Нації, Фуцинське - в Самнії.

Кліматичними умовами Італія була подібною до багатьох областей Середземномор'я. Лише в північних районах країни морози доходили до 10 - 12 °С, а рясні опади випадали цілий рік, особливо восени та взимку. Середня температура липня сягала позначки 23 – 25 °С. Середня Італія відзначалася теплим і м'яким кліматом, сніг випадав дуже рідко, а дощі навесні та восени. І, нарешті, клімат південних районів півострова і Сицилії вважався субтропічним: спекотне літо без дощів, тепла, м'яка зима. Однак не варто забувати, що в давнину клімат Італії був вологим і прохолоднішим від сучасного завдяки існуванню лісів, вирубаних сьогодні. Ліс затримував танення снігу, і в ґрунтах довше затримувалася волога. Це наближувало клімат давньої Італії до середньоєвропейського.

Кліматичні умови та ґрунти сприяли зростанню різноманітної рослинності. Під впливом греків по всьому півострову були посаджені виноградники і маслинові гаї. Альпи на висоті до 1700 м були покриті хвойними деревами - соснами, ялицями, ялинами. Нижче росли листяні породи: дуб, бук, благородний каштан. На схилах Апеннін були поширені мирта і лавр, а в Середній Італії росли вічнозелені кипариси, пінії, олеандри. Ще з глибокої давнини в Італії вирощували яблука, груші, гранати, мигдаль. Серед злако-

Природа Середньої Італії в Піцені

вих культур найпоширенішими були ячмінь, пшениця, полба і просо. Римляни сіяли також льон, бобові і городні культури.

Фауна Італії мало чим відрізнялася від тваринного світу середньоєвропейських країн. У лісах водилися вовки, ведмеді, кабани, лисиці, білки, зайці, а в горах - газелі, дикі кози, барани. У морях було багато риби і молюсків.

Про перше переселення людей в Італію, звичайно, не збереглося ніяких свідчень. У давнину всі загалом були переконані, що там, як і повсюдно, перші жителі були місцевого походження. Проте встановлювати походження людських рас і племен справа не історика, а антрополога. Справа ж історика - простежити постійне нашарування племен і народностей у країні та зміну однієї культури іншою.

Основним заняттям жителів стародавньої Італії було сільське господарство. Більшість областей Апеннінського півострова не відзначалися природною родючістю. Винятками були лише Етрурія з її червоноземами, Кампанія з пухким вулканічним ґрунтом і Апулія з чорноземами. Зручними для землеробства були рівнина Лацію і басейн Падусу. Однак у порівнянні з Грецією в Італії було набагато більше родючих ґрунтів, придатних для розвитку землеробства. Гірські райони Середньої і Східної Італії були зручними головним чином для занять тваринництвом.

Майже всі античні автори сходилися на тому, що Італія була країною, сприятливою для життя людини. Тут були природні укріплення, родючі ґрунти, багата рослинність і чудовий клімат. Однак італійська природа вимагала застосування людської праці Ґрунти потрібно було не лише обробляти, але й штучно зрошувати або проводити дренажні роботи, без яких земля заболочувалася і ставала непридатною для ведення землеробства. У деяких болотистих місцевостях Італії легко поширювалася малярія.

Надра Апеннінського півострова не були багатими на корисні копалини. У Альпах добували золото і мідь, в Етрурії - залізну руду, мідь і срібло, на о. Ільва - залізну руду, в Бруттії - мідь, срібло і залізну руду, а в Апеннінах - мармур і будівельний камінь. Серед інших багатств необхідно виділити сіль, яка добувалася в гирлі Тибру, і високоякісну глину (в Кампанії). Недостатня забезпеченість корисними копалинами змушувала жителів Апеннінського півострова ще з давніх-давен ввозити метали з інших країн.

У цілому ж географічні умови Італії були менш сприятливими, ніж аналогічні умови Греції.

Проте забезпеченість

Мизенський мис у Кампанії

хлібом, будівельним лісом, шкірою робила господарство Італії натурально- замкнутим. Не мала Італія і жвавих контактів зі Сходом. Найкультурнішими сусідами італійських племен були грецькі колонії півдня Італії і Сицилії. Безпосередні стосунки з Грецією утруднювалися характером берегової лінії, відсутністю островів та економічною і культурною відсталістю західної частини Балкан, поверненої до Італії. Все це тривалий час зумовлювало економічну замкнутість давньої Італії.