ПЕРІОДИЗАЦІЯ ЕЛЛІНІСТИЧНОЇ ЕПОХИ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ЇЇ КУЛЬТУРИ

Які географічні та хронологічні рамки еллінізму? До складу елліністичного світу входили різноманітні за територією та населенням державні об'єднання (за винятком Індії, Китаю та країн Західного Середземномор'я), які розміщувалися у чотирьох регіонах, що мали ряд ознак географічного, історичного та суспільно-культурного порядку: 1) Єгипет і Близький Схід (Східне Середземномор'я, Сирія, Вірменія, Вавилонія, більша частина Малої Азії); 2) Середній Схід (Іран, Середня Азія); 3) Греція, Македонія і західна частина Малої Азії (Пергам); 4) Велика Греція і Причорномор'я. Загальні ж тенденції еллінізму як нового етапу розвитку давньогрецького та давньосхідного світу діяли з різним ступенем інтенсивності як на територіях, завойованих Олександром, так і в тих регіонах, які не зазнали завоювань.

Стосовно початку елліністичного періоду існує ряд версій. Частина дослідників приймає за початок еллінізму смерть Олександра Македонського (323 р. до н.е.), інші початковою датою вважають Херонейську битву (338 р. до н.е.), треті – битву при Іпсі (301 р. до н.е.)• Але найбільше істориків початком еллінізму вважають похід Олександра Великого на Схід (334 р. до н.е.) і закінчують його завоюванням останньої елліністичної держави (Єгипетського царства) римлянами 30 р. до н.е. Оскільки тривалість елліністичного періоду складає близько 300 років, у його історії виділяють, зазвичай, три періоди: 1) 334 - 275 pp. до н.е. – виникнення елліністичних держав (від походів Олександра до розпаду його імперії в результаті воєн діадохів); 2) 275 р. до н.е. - середина II ст. до н.е. - період зрілості еллінізму (створення соціально-економічних і політичних структур та культури елліністичних країн); 3) середина II ст. до н.е. - ЗО р. до н.е. - пізній еллінізм (розпад елліністичних країн і завоювання їх Римом на заході та Парфією на сході). Хоча варто відзначити, що не всі елліністичні країни пройшли всі ці етапи.

Елліністична культура як поняття має два смислових значення: хронологічне - культура епохи еллінізму, і типологічне - культура, яка виникла у результаті взаємодії грецьких і місцевих елементів. У першому значенні хронологічні рамки поширення елліністичної культури і її зміст визначаються тим чи іншим тлумаченням терміна "еллінізм" (інколи елліністична культура розглядається як дальший розвиток самої грецької культури). Суто типологічне розуміння приводить до безмежного розширення цих рамок аж до включення в поняття "елліністична культура" всієї культури античного світу від походів Олександра Македонського до падіння Римської імперії.

Елліністична культура не була одноманітною на всій території елліністичного світу. У кожному регіоні вона формувалася в результаті взаємодії місцевих найстійкіших традиційних елементів культури з культурою завойовників і переселенців. Ті чи інші форми синтезу визначалися впливом багатьох конкретних обставин: чисельним співвідношенням різних етнічних груп, рівнем їхньої культури, соціальної організації, умовами економічного життя, політичними обставинами тощо. Навіть при зіставленні великих елліністичних міст (Александрії, Антіохії, Пергама та ін.), де греко- мекедонське населення відігравало провідну роль, досить відчутно помітні особливі, характерні для кожного міста, риси культурного життя. Ще яскравіші вони у внутрішніх регіонах елліністичного світу (Вавилонія, Фракія). Однак усім місцевим варіантам елліністичної культури властиві загальні риси, обумовлені, з одного боку, подібними тенденціями соціально-економічного і політичного розвитку, а з другого - обов'язковою участю в синтезі елементів грецької культури. Розвиток міст, товарно-грошових відносин, торговельних зв'язків у Середземномор'ї і Передній Азії визначали формування матеріальної та духовної культури.

Утворення елліністичних монархій у поєднанні з полісною структурою міст сприяло виникненню нових правових відносин, нового соціально-психологічного складу людини і суспільства, нового змісту його ідеології, яка стала називатися космополітизмом. Ця ідеологія була пов'язана з розширенням людських знань і уявлень про навколишній світ. До цього людина відчувала себе перш за все жителем окремого поліса в Греції чи общини в Азії. Тепер же відчула себе членом великого територіального об'єднання і до певної міри навіть всього елліністичного світу. Народжений у відсталій Аркадії грек міг опинитися на службі і в Єгипті, далекій Бактрії чи Причорномор'ї і сприймав це не як різкий поворот долі, а звичайне явище. Розширення ойкумени, знайомство з новими умовами життя та старими місцевими традиціями збільшувало розумовий кругозір, розвивало творче начало у людей, створювало сприятливі умови для культурної творчості.

Швидкий розвиток економіки, зростання багатства держав і окремих осіб дозволяли витрачати частину його на фінансування культури. Елліністичні монархії почали виробляти певну політику в галузі культури, намагалися спрямувати цей процес культурного розвитку у потрібне русло: перетворювали столиці держав на могутні культурні центри; запрошували і утримували за держаний кошт відомих вчених, які вели активну наукову роботу при палацах царів. Такі колективи вчених складалися в Антіохії на Оронті, Пергамі, Сиракузах, Афінах, на о. Родос тощо. Особливо великим був колектив учених в Александрії. Цар Пталемей Сотер, за порадою одного з учнів Аристотеля Демет- рія Філерського, заснував особливий заклад, присвячений дев'яти музам, і назвав його мусейон, у якому було багато кімнат для проживання вчених, читання лекцій, наукових занять, бібліотеки. В Александрійській бібліотеці було більше пів- мільйона папірусних сувоїв, а в музеї впродовж III ст. до н.е. працювали Аполлоній Родоський, Ератпосфен, Аристарх, Архімед, Евклід,

Каллімах та інші видатні вчені еллінізму. Крім бібліотеки, побудували спальню і їдальню для вчених, спеціальні приміщення для прогулянок. На утримання мусейону виділялися спеціальні кошти з царської скарбниці. На чолі мусейону стояв директор бібліотеки, який одночасно був вихователем спадкоємця єгипетського престолу. Птолемей всіляко підтримував діяльність Александрійського мусейону, щедро субсидіюючи його, сам брав участь у роботі вчених. Мусейон перетворився в добре організовану, свого роду міжнародну академію, могутній науковий центр, вплив якого на долю елліністичної науки був величезним. Значна частина тогочасних наукових відкриттів належала александрійським ученим.

Важливою особливістю активного розвитку елліністичної культури був синтез світогляду (синкретизм) грецьких і давньосхідних начал, особливо в галузі філософії, науки і релігії. Причому загальний обрис елліністичної культури визначала власне грецька культура. На загальногрецькій мові койне говорили й писали і ті, хто прийняв грецьку культуру від місцевого насе-

В Александрійській бібліотеці

Гречанка під східною парасолькою

лення. Саме греки зробили вирішальний внесок у створення основних культурних цінностей і розвиток більшості галузей мистецтва (архітектура, скульптура, філософія, театр).

Вплив давньосхідної культури на розвиток елліністично! проявився у засвоєнні нових ідей, наприклад, ідей містицизму і глибокого індивідуалізму у філософії, підвищення ролі релігії в загальній духовній атмосфері, впровадження в життя досягнень давньосхідної медицини, астрономії і т.п.

На розвиток елліністичної культури впливали також напружена політична ситуація, безперервні воєнні конфлікти між державами, соціальні рухи.

Таким чином, елліністична культура є закономірним продовженням і розвитком тих напрямків, жанрів, ідей та уявлень, які склалися в Греції класичного періоду.