АРХІТЕКТУРА І СКУЛЬПТУРА

Поряд з театром і всенародними святами велике виховне значення у грецьких полісах, особливо в демократичних Афінах, мало пластичне мистецтво - архітектура і скульптура, яке щодня безпосередньо впливало на зір, відчуття і розум людини, виховувало відчуття прекрасного, гармонічного і возвеличеного. Воно вийшло з практичної діяльності, з ремесла, і на певному етапі відокремилося в самостійну художню галузь. Виділення мистецтва з ремесла передбачало не лише високий культурний рівень, але й відповідний високий ступінь технічної майстерності, удосконалення інструментів і вміння користуватися матеріалом. Високого рівня досягла обробка каменю і тесання мармурових плит, з яких будувалися стіни найзначніших храмів. Суха кладка (без будівельного розчину) вимагала особливо ретель-

План Мілета після 450 р. до н.е.

ної роботи. Було вдосконалено виливання бронзових статуй і різьбу мармурових скульптур. Особливо характерною була хрисоелефантинна техніка (золото-слоновокісткова). Статуї мали складний дерев'яний каркас; частини, які передавали оголене тіло, облицьовувалися пластинами зі слонової кістки, щільно підігнаними одна до одної; волосся й одяг виконувалися із золотих смужок; очі виготовлялися з дорогоцінного каміння.

Розвиток архітектури був тісно пов'язаний зі станом теорії і практики містобудування, заснуванням і благоустроєм нових та старих міст. Вищим досягненням грецького містобудування була розробка концепції регулярного міста, тобто будівництво міського центру за продуманим планом. Основні положення регулярного міста були розроблені Гіпподамом з Мілета і отримали назву гіпподамового міста. Він передбачав поділ міської території з вулицями (4-7 метрів завширшки), які перетиналися під прямим кутом, на житлові квартали. Передбачалося виділення міського центру, забудованого громадськими спорудами (храмами, приміщеннями для посадових осіб, портиками для прогулянок), торгової площі агори (інколи громадський центр співпадав з агорою). Якщо місто розташовувалося на морському березі, то прибережна частина оформлялася в портовий район з верф'ями, доками і складами. Як обов'язкові елементи у місті були театр, стадіон і гімнасії. До міста підводилася вода по спеціальному водогону, від основного каналу вода розподілялася по трубах у різні райони міста до спеціальних колодязів, звідки жителі брали воду для своїх потреб. Нечистоти відводилися з допомогою каналізації за межі міста.

Парадним і релігійним центром міста був Акрополь, де розміщувався храм головного божества - покровителя даного міста. Сюди вела дорога священних процесій під час свят, тут здійснювалися найурочистіші жертвопринесення. У V - IV ст. до н.е. практично у всіх містах виникають міцні оборонні споруди, система фортечних стін з баштами.

Пройшовши тривалий шлях розвитку, у V ст. до н.е. значних успіхів досягає грецька архітектура, яка базувалася на основі так званої ордерної системи (від ordo - порядок, будова), що стала великим завоюванням європейського пластичного мистецтва, про що вже згадувалося раніше. Два основних типи ордерів: дорійський та іонійський - сформувалися ще в VII - VI ст. до н.е., а в V - IV ст. до н.е. з'явився гарніший, вишуканіший і пишніший коринфський ордер.

Основні грецькі архітектурні ордери

Дорійська колона створювала вигляд міцної опори: розміщена на "стилобаті" ("стовп", "колона" та "крокую", "іду"), тобто на верхній сходинці цоколя; вона, прикрашена лише строгими "канелюрами" (від франц. - cannelure) - вертикальними жолобками у стовбурі, потовщена знизу. Її верхівка проста "капітель" (capitellum - потовщений кінець), на яку спиралося горизонтальне перекриття.

Іонійський ордер здавався легшим. Його колона, що мала п'єдесталом "базу" (basis-основа), звужувалася до верху уже не так помітно. Особливу вишуканість їй надавали канелюри (24 штуки), що розділялися доріжками, і капітель, яку витончено увінчували два завитки-волюти (від voluta - завиток). Стовп підіймався на висоту 8,5 - 9,5 діаметрів своєї основи.

Колони коринфського ордера нагадували іонійські, але були дещо витягнутими, а капітель прикрашалася ошатним рослинним орнаментом (від ото - прикрашаю).

У той же час грецькі архітектори починають застосовувати змішання різних ордерів в одному будинку, вносять елементи легкості і витонченості в дорійський стиль і додають великої ошатності й величі іонійському ордеру. Значне поєднання різних архітектурних стилів розширило можливості грецьких будівельників, дозволило їм створити численні шедеври грецької і світової архітектури.

Основою розвитку грецької архітектури був храм - загалом найдосконаліша будівля, в якій проживало прекрасне божество. Були розроблені найрізноманітніші типи храмових будівель: від скромних на честь героїв до величних храмів, присвячених головним богам. Храмові приміщення залежно від кількості колон поділялися на декілька типів: храм "в антах" (дві колони перед головним входом), простіть (чотири колони), амфіпростиль (колони підтримують портик перед головним входом і такий же портик був розміщений з протилежного боку),

Типи грецьких храмів

Пропілеї афінського Акрополя

периптер (колони оточували храмове приміщення з усіх 4-х боків, утворюючи круговий портик), подвійний периптер (портик навколо всіх 4-х боків храму підтримувався подвійним рядом колон).

Принципи побудови храмів формувалися поступово. Вхід був зі сходу. Спочатку потрібно було пройти через своєрідний передпокій - "пронаос" (що розташовується перед храмом), а потім уже опинялися в основному приміщенні - "наосе" (храм або те місце в храмі, де розміщувалася статуя бога). Позаду зберігалися дари, і це приміщення називалося "опістодом" (внутрішня задня частина будинку або храму).

Храм Зевса в Олімпії був побудований Лібоном з Еліди у проміжку між 460 і 450 pp. до н.е. Суворий і міцний дорійський храм із вапняку, покритого білою мармуровою штукатуркою, виглядав надзвичайно ефектно і був найбільшим на Пелопоннесі.

Особливим витвором грецьких аристократів став ансамбль афінського Акрополя, входом до якого служили Пропілеї - парадні ворота, збудовані Мнесиклом у 437 - 432 pp. до н.е. з мармуру. Зовнішні колони були зведені у величному дорійському стилі, а всередині будівлі стояли легкі і вишукані іонійські колони. Приміщення Пропілеїв було асиметричним, і північне крило було більшим від південного, а останнє урівноважувалося невеликим храмом Ніки Аптерос (Безкрилої), збудованим за проектом архітектора Каллікрата в стилі іонійського ордера 449 р. до н.е. Павсаній писав, що культова статуя Ніки у цьому храмі зображала богиню перемоги не крилатою, як звичайно, а безкрилою - щоб не полетіла з Акрополя. Це був приклад збереження примітивних магічних вірувань у релігії афінян навіть у період найвищого розквіту їхньої культури.

Храм Ніки Аптерос

Найпрекраснішою пам'яткою будівельного мистецтва класичної епохи став головний храм Акрополя Парфенон, присвячений Афіні Діві (Парфенос) і споруджений архітекторами Іктином і Каллікратом. Спочатку Парфеноном називали лише одне приміщення храму (від parfenos - кімната дівчат). Будувався храм з пентелійського мармуру всього 9 років і був закінчений у 438 р. до н.е. Галереї, які оточували храм, складалися з 46 колон дорійського ордера. На фронтонах розміщувалися мармурові скульптури: народження богині мудрості Афіни з голови верховного бога Зевса; суперечка Афіни з Посейдоном за володарювання над Аттикою. За зовнішньою колонадою храму на верхній частині стін внутрішнього приміщення розташовувався фриз, де зображувалася урочиста процесія на всенародному святі великих Панафінеїв. Усередині храму було споруджено грандіозну статую Афіни - Парфенос скульптором Фідієм із золота і слонової кістки заввишки 12 м. До XVII ст. стародавній Парфенон зберігся у відносно непоганому стані, але наприкінці XVII ст., під час війни турків з венеціанцями, споруда Парфенона була сильно пошкоджена. Але він міцно стояв до 1762 р., коли вибух порохового погреба зруйнував його. Залишки скульптур Парфенона зібрав англієць Еледжін, який подарував їх Британському музею в Лондоні. За 15 років до вибуху французький живописець Каррей замалював деякі деталі Парфенона. За його ескізами, що зберігаються у Паризькій публічній бібліотеці, можна скласти загальне враження про вигляд храму.

Крім того, Іктин збудував ще "телестеріон" (зал для містерій) в Елевсині - місті, розташованому на південний захід від Афін, що став головним центром культу богині родючості Деметри і її дочки Персефони. Цьому ж майстру належить і храм у Бассах - містечку у південно-західній частині Аркадії.

Навпроти Парфенона стояв менший за розмірами, але складний за планом храм іонійського ордера - Ерехтейон, побудований

Парфенон

Портик каріатид Ерехтейона

Храм Ерехтейя з північного заходу

наприкінці V ст. до н.е. У цьому храмі сміливо поєднувалися гладка поверхня і фігурні композиції колон у вигляді дівчат, які несли корзини (портик каріатид).

Щоби побачити і зрозуміти асиметричну конструкцію цієї споруди, потрібно було обійти її навколо. Вона вийшла унікальною: східна і південна частини храму більше, ніж на 3 м, вищі південної і східної, а всередині будинок поділявся стіною на східну целлу, присвячену Афіні, і західну, побудовану на честь Посейдона і Ерехтейя. Цей шедевр невідомого автора розміщувався на двох рівнях, мав чотири портики і п'ять входів, один з яких був підземним. Творець Ерехтейона явно старався, щоб його будівля контрастувала з простотою і чіткістю Парфенона. А Павсаній так описував цей храм: "Там є будівля, звана Ерехтейоном, перед входом стоїть жертовник Вишнього Зевса... Того, хто входить у цю будівлю, зустрічають три жертовники: один - Посейдона, на якому на основі божественного вислову вони приносять жертву і Ерехтейю; другий - героя Бута і третій жертовник Гефеста... Є тут - оскільки будівля подвійна - у глибокій криниці морська вода; цікаво зауважити, що в цій криниці при південному вітрі чути звук хвиль. А на скелі є знак тризуба. Кажуть, що він є свідком суперечки Посейдона з Афі- ною за володіння цією країною" [Опис Еллади, І, 25, 5].

Прекрасний природноахітектурний комплекс було створено в Олімпії, де проводилися Олімпійські ігри: храм Зевса, гімнасії і палестри для тренувань та виступів спортсменів, стадіони і басейни, булевтерія і будинки для зберігання подарунків інших міст тощо.

IV ст. до н.е. приносить деякі зміни у розвиток архітектури. Центр культурного розвитку переміщується в Пелопоннес, міста західного

Стадіон в Епідаврі

узбережжя Малої Азії, Сицилію, припонтійські держави. Храми починають втрачати значення для громадських зібрань, для увіковічення пам'яті правителів тощо.

Приблизно у 380 - 330 pp. до н.е. було побудовано архітектурний ансамбль святилища Асклепія в Епідаврі. Культ бога-лікаря тілесних і душевних недругів отримав велике поширення в IV ст. до н.е., коли старі культи богів- покровителів полісів уже не в такій мірі відповідали настроям суспільства. Сам храм Асклепія займав досить скромне місце серед дворища для прочан, лікарні, гімнасії, стадіону і театру – грандіозної будівлі на 120 м у діаметрі і з 55 рядами для глядачів. Він був побудований у 360 – 330 pp. до н.е. Поліклетом Молодшим і мав дивовижну акустику.

До святилища приходили хворі за допомогою. За легендою, Асклепій не приймав хворих удень. Тому, щоб вилікуватися, потрібно було провести у святилищі ніч. Пацієнти приносили з собою і вечерю, і постільні речі, і подарунки для божества. У святилищі було священне джерело, двоповерхова стоя, фасадом якої служила дорійська колона і вівтар, де жерці Асклепія здійснювали релігійні ритуали. На жаль, про це святилище можна судити лише з окремих рештків фундаменту і коротких записів давніх авторів. Очевидно, храм не був багатим. Існувала традиція посвячувати богові зображення тієї частини тіла, яку вилікували: металеві чи глиняні очі, вуха, зуби, ноги, руки, доповнені настінним декором.

Значне будівництво розгорнулося у заснованому 370 р. до н.е. центрі аркадського союзу - м. Мегалополіс де з'явився театр, який уміщав 44 тисячі чоловік. Поряд з ним розташовувався Ферсилейон, закрите приміщення для зібрань представників аркадського союзу. Стелю будинку підтримувало більше 60 променеподібно розміщених колон, що дозволяло з будь- якого місця добре бачити трибуну.

У 395 р. до н.е. Скопас спорудив велике мармурове святилище Афіни Алеї в Тегеї, прикрашене коринфськими напівколонами всередині. А у вишуканому монументі Лісикрата в Афінах (335 - 334 pp. до н.е.) вони розташовувалися зовні.

У малоазійських містах зберігався іонійський стиль, в якому творив талановитий будівничий і теоретик архітектури Піфей, який на замовлення Олександра Македонського збудував у Прієні храм Афіни. Він же вперше в історії архітектури спорудив таку монументальну

Пам'ятник Лісикрата

кам'яну будівлю, як Мавзолей - величезну гробницю карійського правителя Мавсола і його дружини Артимісгі. Цю 24-ступеневу піраміду заввишки 49 м, увінчану квадригою (четвіркою запряжених коней), древні зараховували до семи чудес світу.

Отже, у IV ст. до н.е. до культових споруд додалися будівлі світського характеру, що служили практичним цілям. До них варто віднести також скевотеку - сховище корабельного начиння у Піреї поблизу Афін та укріплення і доки у Сиракузах.

У тісному зв'язку з архітектурою розвивалася скульптура. Греки охоче прикрашали будинки, особливо храми, найрізноманітнішими статуями. Призначення скульптур було різним: релігійне (розробка образів найшанова- ніших богів і героїв), естетичне (прикрашання площ, будинків, святилищ), ідеологічне (прославлення громадянина і воїна, фізично міцного, мужнього, з почуттям власної гідності, життєрадісного). Найпопулярнішими художніми образами були образи величного, могутнього і спокійного божества (чоловічого і жіночого) та оголеного воїна-атлета. А в IV ст. до н.е. з'являється олюднення образу божества, пом'якшення ідеальних рис і підкреслювання в них суто людських якостей. Скульптури богів і богинь IV ст. до н.е. більше нагадують смертних людей, ніж могутніх повелителів.

Грецькі майстри створювали велику кількість скульптур з найрізноманітніших матеріалів: мармуру, дерева, слонової кістки, вапняку, обпаленої глини. Крім того, вони могли передати у твердому матеріалі багато відтінків людського стану, їхні статуї наповнені життям і рухом.

Уже наприкінці VII ст. до н.е. грецькі майстри звернули увагу на мармур - матеріал, що краще всього передавав тілесний, ледь прозорий колір і фактуру людської шкіри. І майже зразу ж кольоровий вапняк, з якого виготовляли скульптури, відійшов у минуле. Мармурові статуї молодих юнаків - куросів (з грец. - молодий воїн) - один із найранніших прикладів показати прекрасну досконалу людину. Намагаючись зробити статую динамічною, скульптори різблять рухи: міцні, мускулисті юнаки виступають уперед лівою ногою, ніби крокуючи. Спокійна зосередженість погляду, святкові наряди, і всюди барви: зіниці, яскраві губи й одежа. Ранні майстри не просто розмальовували свої вироби. Вони використовували і кольори різних металів: золота, слонової кістки, очі робили із кольорового каміння, а одяг - із золотого покриття.

З часом зображення стають майже живими, зникає скованість. А побачити їх можна було частіше всього на храмових фронтонах. Один із чисельних прикладів• – храм Афіни на Егіні (острові між Арголідою і Аттиною), фронтони якого були заповнені багатьма фігурами.

Найбільшої досконалості грецька пластика V ст. до н.е. досягла в роботах Миронау Фідія і Поліклета. Мирон ставив за мету зобразити людське тіло в момент руху. Найкраще це вдалося йому в статуї, яка зображає юнака - метальника диска ("Дискобол"). Прагнення до реалізму і вміння виразити його в пластиці допомогли Мирону створити ще одну скульптуру -

"Дискобол" Мирона

мідну корову, про яку згадує Пліній Старший (XXXIV, 5.7): "Мирона, разом з Елевтер, особливо прославила телиця, оспівана у знаменитих віршах". Руки майстра настільки оживили метал, що всі сприймали статую як справжню телицю.

Мирон з Елевтер створив статуї переважно з бронзи. Головною його метою був показ руху. Метал не допускав такої тонкої і точної роботи, як мармур, і тому художник шукав ритм руху, під яким малася на увазі гармонія всіх частин тіла. За реалізм техніки його називали "сіячем істини". Йому не вдавалися зображення богів, але все реальне знаходило в ньому прекрасного скульптора.

Справжньою гордістю "золотого віку" Перикла справедливо вважають твори його друга Фідія, який поєднував у собі різноманітні спеціальності: скульптора, ливарника, архітектора і декоратора. З 450 р. до н.е. він керував усім художнім оформленням Афін. Світову славу Фідію принесли статуї Афіни Промахос і Афіни Парфенос, яка мала 12 м висоти і стояла, спираючись на спис. Її золота одежа спадала до землі, а в правій руці вона тримала статуетку Перемоги (Ніки). На її щиті була зображена боротьба греків з амазонками, на бортах сандалій у рельєфі - битва кентаврів з лапіфами. Не менше захоплення викликала і його статуя Зевса в Олімпії, виконана хрисоелефантинною технікою. На жаль, твори Фідія не збереглися і нам відомі лише з літературних описів або з поганих і пізніх копій.

Достойними учнями Фідія були два його помічники - Алкмен і Агоракрит, що створили фронтони Парфенона. На обох фронтонах відтворені епізоди з міфу про Афіну: її народження і суперечка з Посейдоном. Цікавим є фриз, що оточує під колонадою стіни Парфенона. На ньому зображена процесія свята Панафіней, яка розтягнулася на 130 м.

"Афіна Промахос" Фідія

Центральна частина західного фронтону Парфенона

Сучасником Фідія був Поліклет з Аргоса, глава аргоської скульптурної школи, сила таланту якого знайшла найвищий вираз у виключно тонкому і правдивому зображенні людського тіла. До найкращих творів Поліклета належать "Дорифор" (списоносець), ідеальної будови юнак, який ніс спис; "Поранена амазонка"; "Діалумен", юнак-атлет, який накладає пов'язку переможця на свою голову; статуя Гери зі слонової кістки і золота в храмі Гери в Арголіді. Поліклет прославився і як теоретик, який намагався встановити й обґрунтувати закони пропорційності частин і гармонії людського тіла. Він отримав перемогу над кращими еллінськими майстрами в конкурсі, оголошеному Ефесом на виготовлення статуї амазонки. Могутня, з атлетично розвиненим тілом амазонка була представлена ним пораненою.

Велич, спокій, урочистість, з одного боку, пишність матеріалу і художня майстерність - з другого, становлять характерні риси скульптур класичного періоду. Щоправда, у IV ст. до н.е. зростання індивідуалізму дещо вплинуло і на скульптуру. Деметрій з Алопеки, скульптор останніх десятиріч V і перших десятиріч IV ст. до н.е., рішуче порвав з типовими образами, які панували в скульптурі його попередників. Він створював скульптури людей, старанно передаючи їхні характерні особливості, не зупиняючись навіть перед потворними рисами старечого віку. Нові зображення виходили з-під різця Кефісодота і, можливо, його сина Праксителя. Саме його статуї ("Гермес із дитиною Діонісом", "Афродіта Кнідська" - прообраз багатьох пізніших зображень богині кохання) знаменують собою початок нової ери. Стиль Праксителя інтимний: недаремно вперше в історії грецької

Афродіта Кнідська

скульптури він представляє Афродіту голою. Такий же неофіційний і граціозний "Аполлон, який вбиває ящірку" Праксителя. Тому природно, що він помітно вплинув на скульпторів елліністичної епохи і римських майстрів.