ФІЛОСОФСЬКІ СИСТЕМИ ЕЛЛІНІЗМУ

Карнеад

Корінні зміни у світогляді населення елліністичних країн, поширення космополітизму зробили значний вплив на формування філософії як науки про загальні закони розвитку світу, людини, її мислення. Елліністичні Афіни і надалі залишалися філософським центром. Продовжувала існувати Академія - школа учнів Платона. Стародавню Академію складали найближчі учні філософа: Ксенофонт, Полемон і Кратет (40 - 30-ті pp. IV - 70-ті pp. III ст. до н.е.). Послідовники Платона III - II ст. до н.е. (найвідоміші Аркесилай і Карнеад) склали Нову Академію. Вони приділяли увагу в основному містичним сторонам вчення Платона, разом з тим еклектично поєднуючи ідеалізм Платона з елементами інших філософських систем.

Перипатетики (послідовники Аристотеля) займалися розробкою наукових проблем, і деякі з них стали видатними природознавцями (Феофраст - засновник наукової ботаніки; Стратон – відомий фізик). Однак академіки і перипатетики поступово втрачають свою популярність і перетворюються в замкнуті елітарні групи з обмеженим впливом на розвиток філософської думки.

З філософських систем елліністичного періоду найпопулярнішими стали нові світоглядні школи: стоїків, епікурейців і кініків. їхньою спільною рисою була етична і практична основа. У центрі уваги філософських шкіл стояла людина і її ставлення до світу, держави і до оточуючих. Але методи вирішення цих проблем у школах були різними.

Однією з найпопулярніших систем була філософія стоїків, засновником якої вважають Зенона Молодшого з м. Кітія на Кіпрі (336 - 264 pp. до н.е.), учня Кратета Кініка. Він переїхав в Афіни і проповідував своє вчення у так званому кольоровому портику (стоя пойкіле - звідси назва стоїки) на центральній площі Афін - агорі. Ідеї Зенона доповнили Клеант з Ассоса в Місії і Хрисипп із

Зенон

Сол у Кілікії (282 - 208 pp. до н.е.), які розвивали ідеї свого вчителя, привели їх у систему і розробили завершені філософські напрямки.

Стоїки поділяли філософію на три частини: логіку (вчення правильно мислити і ясно висловлювати свої думки); фізику (вчення про будову і розвиток світу); етику (вчення про людину, її поведінку, місце в світі, мету її існування тощо). Фізика стоїків мала матеріальну основу. На їхню думку, весь навколишній світ - тілесна субстанція, але ця субстанція - пасивна, інертна, без'якісна матерія, яка набуває визначеної форми, якості, руху і активного буття завдяки пронизуючій її творчій силі (її називають по-різному: розум, бог, рок, Зевс). Стоїки вважали творчу основу великим вогнем, який проникає в усі шпаринки світу і матерії. Творчий вогонь, пронизуючи без'якісну матерію, формує на певний термін усю видиму різноманітність оточуючого нас світу. Після певного циклу пройде світова пожежа і знищить світ. Потім розпочнеться його відродження силою божого розуму. Відроджений світ стане повним повторенням попереднього: знову Сократ буде вчити на вулицях Афін, знову його буде лаяти сварлива Ксантиппа, знову його звинуватять і стратять.

Проте головну роль у філософії стоїків відігравала етика - вчення про людину, її становище і роль у навколишньому світі, визначення мети людського існування. Людина розглядалася стоїками як активний початок у світі Вона нерозривна частина космосу. Метою людського життя є щастя, яке полягає в свідомій суспільній та особистій діяльності, що протікає за законами людського розуму. Осяяна світлом розуму діяльність, на думку стоїків, називається доброчесністю і складається з чотирьох частин: 1) справедливості, 2) проникливості, 3) мужності і 4) поміркованості.

Стоїцизм - ідеалістичне вчення, але з вульгарними елементами матеріалізму. Стоїки все називали тілом, в т.ч. вогонь, слово, думку і т.п. А світ вважали творчим вогнем, який невпинно розвивається. Всесвіт, на їхню думку, народився з вогню і згодом має бути поглинутий вогнем, щоб потім знову відродитися в тому ж самому вигляді, бо все, що відбувається в світі, - закономірне і потрібне. Вища закономірність була названа стоїками долею, фатумом. Людина ж є частиною всесвіту і пізнає його при допомозі відчуттів, що виникають від зіткнення її з пізнавальним об'єктом. Людська душа, навчали стоїки, була особливим легким тілом - теплим подихом.

Суспільним ідеалом стоїків була єдина всесвітня держава з єдиним громадянством. Тому їхня філософська система виправдовувала кризу міст-держав і утворення великих елліністичних монархій. На їхню думку, кожна людина повинна

Хрисипп

жити відповідно до природи і виконувати свій визначений природою обов'язок, тобто задовольнятися своїм місцем у житті. Виконуючи свій обов'язок, люди поступово досягають доброчесності і стають рівними та щасливими. Апеляція стоїків до всього людства, ігнорування особистих інтересів окремих верств населення привели їх до вчення про загальну рівність і заперечення рабства як природного явища. Ця теза стоїків заперечувала вчення Аристотеля про природне походження рабства і стала великим завоюванням елліністичної суспільної думки.

Стоїки закликали до дій, постійної роботи над собою, до серйозного вивчення соціальних наук і філософії. В цей період вчення стоїків було тісно пов'язане з практичною діяльністю. Вони вірили у можливість створення ідеальної держави, побудованої на основі розуму і наукових даних. Серед філософів-стоїків було немало високоосвічених людей. У II - І ст. до н.е. широкою популярністю користувався Панецій (180 - 110 pp. до н.е.) і Посидоній з Апамеї (135 - 51 pp. до н.е.). Вони поєднували глибоку філософську освіту з широким знанням спеціальних дисциплін. Наприклад, Посидоній відомий як філософ, математик, природознавець та історик.

Стоїки впливали також на практичну політику як радники царів і державних чиновників. Деякі стоїки захоплювалися пізньою близькосхідною астрономією, що у період уже Римської імперії привело до переродження стоїцизму, який перейшов до проповідей пасивного ставлення до життя. Таким був, наприклад, стоїцизм римських філософів Сенеки і Марка Аврелія.

Філософія стоїків мала своїх прихильників у різних країнах Середземномор'я; так, учнем Зенона був карфагенянин Герилл. Причиною такої популярності було те, що стоїки протиставляли видимій невлаштованості стрункість і організованість світу, включали індивідуума, який усвідомив свою відособленість, у систему світових зв'язків.

Але стоїки не могли відповісти на важливе етичне питання про сутність і причини існування зла.

Один із філософів-стоїків, Хрисипп, навіть висловлював думку про "корисність зла" для існування добра. Крім того, філософська система стоїків була пройнята релігійними елементами.

Засновником філософської школи епікурейців був Епікур (341 - 270 pp. до н.е.), уродженець Самоса, матеріаліст, продовжувач вчення Левкіппа -

Епікур

Посидоній

Демокріта про анатомічну побудову світу. За іншими даними, Епікур - старший син клеруха Неокла, родом з аттичного селища Гаргетта. Майбутній великий філософ, відомий античному світу під іменем Рятівника людей. Згодом Цицерон назвав його "знаменитим гаргеттянином", поет Turn Лукреція, Кар вважав батьківщиною філософа блискучі Афіни. Неміцного здоров'я, з бідної сім'ї, Епікур рано пізнав нестатки і страждання. Але прекрасна природа Самоса, м'який клімат і пишна рослинність, чарівність витонченої давньої культури - все це, безумовно, глибоко вплинуло на формування духовного світу незвичайного сина клеруха Неокла. Він переїхав в Афіни і навчав там учнів у затишку свого саду, від чого школа дістала назву "сад Епікура". Епікур не мав сім'ї, в нього не було ні родового помістя, ні грошей, ні навіть будиночка; він ніколи не подорожував по світу: "Я веселюся від радості тілесної, харчуюсь хлібом і водою, і плюю на дорогі задоволення - не через них, а за неприємні наслідки їх". Його вчення поділялося на три частини: фізику, логіку і етику, але на відміну від стоїків найрозробленішою частиною філософської системи епікурейців стало вчення про побудову і рух всесвіту (фізика). На думку Епікура, світ являє собою саморухому матерію, яка складається з неподільних частин-атомів, які відрізняються не лише формою і величиною (довів ще Демокріт), але й вагою. Вони рухаються у порожнечі, з якої падають з однаковою швидкістю, відхиляючись убік Ці відхилення зумовлені внутрішніми причинами і приводять до нескінченних зіткнень атомів, які породжують нові сполучення й якості. Люди також були певними сполученнями атомів.

Епікур визнавав наявність у людини душі, яка складалася з атомів дуже тонкої матерії і під час розкладу або спалення тіла розсіювалася. Віддаючи данину тогочасній ідеології, він визнавав існування богів, що теж складаються з атомів, але живуть далеко і не беруть жодної участі в житті природи і людей.

На відміну від стоїків, які вважали основою пізнання розум, Епікур справжнім джерелом пізнання визнавав відчуття. На основі відчуттів у нас виникають загальні поняття.

Основним завданням епікурейської філософії була розробка вчення про поведінку людини для досягнення щастя. Оскільки люди складаються з атомів, то на цій основі вони за допомогою індивідуальної активності зможуть досягати щастя, яке полягає у приємних відчуттях. Під ними епікурейці розуміли скромний спосіб життя, філософські бесіди в колі друзів, подалі від турбот повсякденного життя. Епікуру приписують фразу: "Проживи непомітно". Такий спосіб життя повинен був поступово виховувати у людині душевний спокій, байдужість до всього, що діється у світі. У створенні душевного спокою епікурейці бачили вище щастя людини - атараксію.

Негативно ставився Епікур також і до держави. Він дивився на державу, як на джерело горя і незадоволення, які вона спричиняє індивідууму. Звідси він і виводив заклик до утримання від активного суспільного життя.

Таким чином, якщо стоїки закликали всіх людей активно виконувати приречений їм долею обов'язок, то епікурейці, бажаючи кожній окремій людині свободи, зреклися суспільної діяльності і закликали індивідуума до самовдосконалення. Вчення Епікура відображало пасивний протест частини освічених верств Античності проти суспільних відносин, що склалися, і подій доби еллінізму.

Філософська школа кініків (цінгків) була заснована Антисфеном (440 - 366 pp. до н.е.), учнем і другом Сократа. Цей напрямок виник у середовищі бідної міської інтелігенції. Назва школи походить від гімнасія "Кіносарг", де викладав її засновник, і від способу життя кініків - "подібні до собак". Кініки проповідували необхідність повного звільнення від матеріальних благ: прославляли бідність, заперечували рабство, традиційну релігію, державу.

Найвідомішим філософом-кініком був Діоген із Синопи (404 - 323 pp. до н.е.) на Чорному морі, який жив у крайній бідності, заріс бородою, вдень ходив вулицями міста босоніж з палицею в руці і торбою за плечима. Діоген - син синопського міняйла Гігесія, прозваного Собакою за псячий спосіб життя, вважав за краще жити як тварини, яким не потрібні ні гроші, ні речі, ні лікарі і ліки. Він жив і спав де доведеться - у портиках, на сходах храмів, у великій глиняній бочці при храмі матері богів, харчувався чим доведеться, завжди ходив босий, не мав ніякого майна, сумнівався в існуванні бога і Аїда (потойбічного світу), зневажав філософів, які все ще сподівалися змінити світ засобами своїх ідеальних систем.

Діоген вважав себе дійсно вільним і дійсно був таким, навіть будучи проданим у рабство наприкінці життя. Його зневага до всіх благ і навіть до самого життя викликала повагу не лише афінян, але навіть царя Філіппа, який відпустив його, захопленого в полон при Херонеї. Діогену висловлював свою прихильність Олександр Македонський, а пізніше македонський воєначальник Кратер запрошував його до себе, але філософ від усього відмовився, найбільше цінуючи бідність і свободу, і прожив так до 90 років. Згідно з легендою, Діоген, до якого прийшов Олександр Македонський з пропозицією виконати всі його прагнення, попросив царя не заступати йому сонця. Олександр виконав бажання філософа, сказавши при цьому: "Якби я не був Олександром, то бажав би бути Діогеном!".

Антисфен

Діоген

Діоген і Олександр Македонський

Хоча сам себе Діоген філософом не вважав, він учив жити так, як жили люди в давнину, у простоті, яка здавалася йому ідеальною. Свідок багатолітніх спустошливих війн, Діоген вважав, що Прометей здійснив велику помилку, подарувавши людям вогонь, і що суворе покарання Зевса було справедливим. Відкидаючи традиційний ідеал калокагатії (зовнішньо і внутрішньо прекрасної людини), Діоген оголошував з відвертою зневагою, що красиве, здорове тіло, як, наприклад, у атлетів, ознака дурості і що бідність, некрасивість, кволість не мають ніякого значення при внутрішній досконалості, моральному і духовному багатстві людини.

У Діогена було багато послідовників. До його мужньої мудрості зверталися й ті, хто, як поважний афінянин Фокіон, ще сподівалися виправити свій народ, відродити його попередні якості, і перш за все працьовитість; і ті, хто, як фіванський громадянин Кратет, який залишив батьківський дім заради жебрацтва бродячого кініка, закликали відкинути все, "жувати боби і не знати турбот". Серед його послідовників були філософи Тимон Мегарський і Онесикрит, який ходив у східний похід з Олександром.

Кініки вважали, що багатство, сім'я, становище в суспільстві є кайданами для людини і роблять її глибоко нещасною. Тому необхідно відмовитися від усього цього, жити згідно з природою, харчуючись чим доведеться. По суті, така концепція була виразом протесту проти несправедливо розподілених багатств, майнової та соціальної диференціації. Але якщо для владних структур кініки були небезпечними і підозрілими, то серед бідних верств вони були досить популярними.

Суперечність філософських вчень, неможливість дати відповіді на поставлені життям питання привели до виникнення ще однієї школи – скептичної, яку очолив Піррон (рубіж III - II ст. до н.е.). Скептики проголосили принцип відмови від догми, а всі філософські системи, засновані на певних теоріях, називали догматичними. Тобто, вони зовсім нічого не стверджували, а їхньою основною заслугою була критика сучасних їм філософських теорій.

В елліністичний період з'являлися і твори, що базувалися на стародавньосхідній філософській традиції. Серед них варто виділити книгу "Екклесіаст" ("Проповідуючий на зборах"), яка однією з останніх була включена в Біблію, а написана на початку III ст. до н.е. у Палестині під час правління

Птолемеїв. Починається вона фразою, яка стала приказкою: "Суєта суєт, і все суєта", і доводить марність людських зусиль у досягненні щастя. Згадується в ній про бога, але він грізний, недоступний людському розумінню і байдужий до людей.

Своєрідною філософською притчею є і біблійна "Книга Іова", створена у IV ст. до н.е., можливо в Едомі, на півдні від Палестини. Згідно з її змістом, бог, бажаючи випробувати праведного Іова, насилає на нього нещастя. У творі звучить мотив, що бог посилає страждання не лише як покарання, а і як спосіб очищення людської душі.

У цілому ж елліністичні філософські системи являли собою новий крок вперед у розвитку науково-теоретичної думки, помітно вплинули на подальший розвиток філософії в країнах Східного Середземномор'я, а також через східні вчення і римський стоїцизм - на християнство.