МІСТОБУДУВАННЯ Й АРХІТЕКТУРА

Процес заснування нових міст під впливом східного походу Олександра став могутнім імпульсом для розвитку містобудування й архітектури. Нові міста будувалися з урахуванням принципів планування, розроблених ще в V ст. до н.е. Гіпподамом Мілетським. Однак лише в елліністичний період містобудівельні принципи досягають повної досконалості і полягали ось у чому: 1) вибір для нового міста місцевості зі сприятливим кліматом, водопостачанням, на перехрестях торгових шляхів, зручної для ведення оборони; 2) наявність генерального плану забудови; 3) планування забудови паралельно-перпендикулярним способом, коли до головних вулиць (одна чи декілька) примикали перпендикулярно допоміжні; 4) поділ

План афінської агори епохи еллінізму

міста на рівні квартали і блочна забудова кварталів. До головної, найшир- шої вулиці (в Александрії ширина двох головних вулиць дорівнювала 30 м) примикала агора-площа, оточена з трьох сторін громадськими будівлями і торговими портиками, храмами і гімнасіями. Стадіони, театри, сади і парки для відпочинку й оздоровлення еллінів розміщувалися на окраїнах міст на ділянках з відповідним рельєфом. Шкідливі ремісничі виробництва (наприклад, керамічне і шкіряне) виносилися теж на окраїни або навіть за межі міста, яке обносилося оборонними стінами зі сторожовими баштами, а на найвищому і важливому в стратегічному плані місці будувалася цитадель. Численні військові сутички епохи еллінізму робили фортечні стіни однією з головних складових міської архітектури. Причому багатокілометрові кам'яні огорожі навколо міста доповнювалися ще і потужними фортечними спорудами, що розділяли окремі квартали.

При будівництві міст пильна увага приділялася водопостачанню (питна вода подавалася по трубопроводу, інколи за декілька кілометрів від міського поселення) і системі каналізації (відведення стічних вод), підтримці благоустрою і санітарного стану (зберігся указ пергамського царя III ст. до н.е. щодо підтримки чистоти вулиць і площ, ремонту всіх міських споруд, будівництва колодязів, де вказувалися суворі заходи за його порушення).

Предметом особливої уваги елліністичних царів був благоустрій столиць. Александрія Єгипетська, Антіохія на Оронті, Селевкія на Тифі, Пергам, Родос, Мілет і багато інших перетворюються на прекрасні міста з розкішними палацами, грандіозними храмами, тінистими парками, громадськими будівлями, торговими рядами, портиками для прогулянок тощо. Наприклад, Александрія (архітектор Динократ) славилася громадським парком під назвою Гай Пана, Антіохія - своєю Дафною, які багатством споруд і розкішшю не поступалися французькому Версалю епохи Людовиків.

Турбота про благоустрій міст, значні матеріальні і людські ресурси сприяли підйому елліністичної архітектури, яка, продовжуючи грецькі традиції, внесла багато нового у розробку нових типів споруд. Храм втрачає значення основної споруди елліністичної архітектури, хоча в усіх містах будувалася велика кількість храмів різним богам. Вони стали більших розмірів, з розкішним оздобленням, подвійним рядом колон, які оточували стіни храму - так званий диптер. Через великий обсяг робіт, нестачу коштів будівництво їх розтягувалося на десятки і сотні літ. Найграндіознішими і найкрасивішими вважалися храм Артеміди в Ефесі (побудований на місці спаленого Геростратом у день народження Олександра Великого), Серапеум в Александрії (архітектор Парменікс, III ст. до н.е.), храм Аполлона в Дидімах (біля Мілета, будувався двісті років (з 300 р. до н.е.) і не був закінчений), храм Зевса в Афінах (архітектор Коссутій, будівництво розпочато в II ст. до н.е., закінчено в II ст. н.е.), храм Артеміди в Магнесії (архітектор Гермоген, будівництво з 220 - 206 до 129 р. до н.е.). Одночасно і так само повільно будувалися і реставрувалися храми місцевих божеств: храм бога

Мавзолей у Галікарнасі

Гора в Едфу (з 257 по 57 р. до н.е.), богині Хатор в Дендері (з 117 р. до н.е. по 98 р. н.е.), бога Хнума в Есні (з 165 р. до н.е. до середини ІН ст. н.е.), богині Ісіди на о. Філе, бога Мардука у Вавилонії, храми бога Набу в Борсиппі і Урці, храм-гробниця тирана Мавсола в Галікарнасі (Мавзолей).

Поряд з храмами, які будувалися переважно в іонійському ордері ззовні і коринфському ордері всередині, поширився й інший вид культових споруд - монументальні вівтарі-перистилі, найзнаменитішим серед них був Пергамський (180 р. до н.е.). Споруда була дійсно монументальною: величезний квадратний стилобат 36x34 м, декорований рельєфним фризом 120 м завдовжки. Рельєф зображував битву титанів: великий Зевс зі своїми братами і сестрами мужньо билися з титанами - дітьми Урана й Геї. Цією знаменитою історією, в якій перемогли соратники Зевса, творці пам'ятника, ніби проводячи історико-міфологічні паралелі, увіковічили перемоги пергамських царів над варварами. Широка драбина вела від стилобата вгору, туди, де розміщувалася площадка для жертовника. По цокольному поверсі вишикувалася іонічна колонада. Причому цікаво, що фриз з рельєфним зображенням розміщувався під нею, ніби будучи її корінням, що дало багато пагонів-колон. Сам жертовник також був оточений колонадою.

Вищої точки архітектурне мистецтво досягло в будівництві декоративних споруд для урочистих зборів і святкувань, засідань пританів, членів буле і народних зборів (пританеї, булевтерії, еклесистерії) тощо. Так, за наказом Олександра був побудований розкішний намет для урочистого обіду з приводу реєстрації шлюбу македонських солдатів з азіатськими дівчатами, а при Птолемеї Філадельфі побудували величезний павільйон для парадних обідів.

Специфікою елліністичного періоду можна вважати появу нового типу громадських споруд: бібліотек (в Александрії, Пергамі, Антіохії на Оронті), мусейону (в Александрії, Антіохії на Оронті), Фароського маяка, так званої "Башти вітрів" в Афінах, які служили центрами наукових досліджень чи практичного застосування наукових знань; арсеналів, доків, стадіонів, гімнасій і палестр. До найграндіозніших споруд старовини належав Фароський маяк, побудований архітектором Состратом з Гніда в 280 р. до н.е. Це була триярусна споруда: перший ярус являв собою квадратну споруду, сторони якої були зорієнтовані за сторонами світу; другий - у вигляді восьмигранної башти, грані якої були орієнтовані за напрямками 8 головних вітрів; третій

Александрійський маяк "Фарос"

мав форму циліндра, увінчаного куполом, на якому стояла 7-метрова статуя бога морів Посейдона і горів вогонь маяка.

Змінилися в елліністичну епоху і театральні приміщення. Орхестра із напівкола перетворилася в коло. Сцена стала видовженим чотирикутником і могла бути різної ширини: від 4 до 40 м. Над рівнем орхестри піднімався тепер логіон - висока сцена, на якій грали артисти. Вітрувій повідомляв, що на логіоні грають лише артисти, а всі інші - хор і музиканти – розміщувалися на площі орхестри, оскільки на невеликому, але доволі високому логіоні важко було б розмістити багато людей.

У III - II ст. до н.е. склався тип багатого приватного будинку з перистилем, прикрашеного мозаїкою, розписами і скульптурою. Розроблялися два типи житлових будинків: 1) блок декількох будинків-квартир з суміжними стінами, що утворювали міський квартал; 2) окремий будинок - міська вілла з численними кімнатами, які групувалися навколо оточеного колонами двору (так званий перистильний будинок).

У той же час з'являються багатоповерхові будинки, призначені для квартир для бідняків (в Александрії, Араді, на Делосі та інших містах).

Взагалі, для елліністичної архітектури характерне прагнення до грандіозності будівель, розкоші внутрішнього і зовнішнього оздоблення, підкресленої помпезності і масштабності, які пригнічували людину, підкреслюючи її слабкість і нікчемність перед особою могутнього монарха чи божественних сил. Разом з тим переважання утилітарних типів споруд, прагнення до практицизму і раціоналізму вело до втрати почуття прекрасного, яке було властиве класичній архітектурі.

План будинку заможного грека