РОЗВИТОК АРХІТЕКТУРИ І МИСТЕЦТВА

Серйозні зміни відбулися також у всіх видах пластичного та образотворчого мистецтва. На першому плані, як і раніше, була архітектура, яка відзначалася монументальністю, грандіозністю, технічною досконалістю та багатством матеріалу. Своїми розмірами, колосальною вагою, блискучим зовнішнім оздобленням і пишнотою забудови імператорів династії Северів та їхніх нащадків не лише вражають, але й пригнічують людину. Такі, наприклад, як грандіозні терми Каракалли, терми і палаци Діоклетіана в Спалато і Антіохії, арка Константина в Римі та багато інших. Із технічного боку названі будівлі, підтримувані диференційованими склепіннями, з масою повітря і світла, вказують на високий рівень античної будівельної техніки, але разом із тим у них уже відчуваються елементи занепаду і виродження. Наприклад, арка Константина, встановлена в 312 р. сенатом і народом на честь імператора, який звільнив Рим від "тирана" Максенція, була прикрашена статуями і рельєфами, що раніше належали пам'ятникам епох Траяна, Адріана і Марка Аврелія. Лише невеликі горизонтальні панелі над малими склепіннями і по обидва боки монумента були виконані спеціально для опису "подвигів" Константина.

Характер будівель у Пізній імперії залишався колишнім. Будували терми, палаци, водопроводи, канали, балюстради, арки, споруджували колони, обеліски та кінні статуї. Найграндіознішою і типовою будівлею пізньоімператорського Риму були терми Каракалли. Це величезна споруда із просторим центральним, оточеним цілою системою додаткових, приєднаних до нього будинків. У власне банне приміщення вело декілька входів, розміщених у різних напрямках. Кожний із входів вів перш за все в передпокій (vestibulum) і роздягальню (apodyterium). Звідси відвідувач ішов у головне приміщення лазень – парильню (tepidarium). Потім ішли у ванну кімнату з теплою водою (caldarium), і, нарешті, відвідувачі переходили до фригідарію (frigidarium), басейну із холодною водою. Центральне опалення лазні розміщувалося посередині двору-парку з масою зелені і рослин. Там були спеціально побудовані приміщення для відпочинку, занять спортом і читання. З історико-архітектурного погляду терми Каракалли становили інтерес як приклад розв'язання античними архітекторами проблеми простору і світла.

Руїни нової базиліки в Римі, побудованої на Форумі Максенцієм і Константином (на межі IV – V ст.), також свідчать про монументальність: займала площу 100 × 55 м, ширина середнього нефа сягала 35 м. Прикрашена мармуровою підлогою і багатим настінним орнаментом, вона стала однією з найпрекрасніших будівель Імперії. У цій же базиліці стояла мармурова статуя імператора Константина, від якої збереглася лише голова заввишки 2,6 м.

Землетрус 1349 р. зруйнував базиліку, і лише одна з восьми колон (заввишки 20 м), що стояла поряд з пілястрами, залишалася

Саркофаг імператриці Єлени

Тріумфальна арка Константина

Голова колоса Константина

на своєму місці до 1614 р., поки папа Павло V не переніс її за допомогою 60 коней на площу Санта Марія Маджоре.

Портрет Константина, як і інші пам'ятки скульптури того періоду, насамперед рельєф, що покривали арку Константина в Римі і свідчили про його перемогу над Максенцієм у боротьбі за владу, є прикладом невдалих спроб скульпторів відновити класицизм епохи Августа.

За християнських імператорів, крім того, будувалося багато церков (базилік), прикрашених мозаїкою, живописом і скульптурою. За своїми архітектурними особливостями християнські базиліки IV – V ст. засвідчували перехід від античного типу будівель до середньовічних римських і візантійських пам'яток. Історичні християнські базиліки вийшли з грецьких базилік – розкішних будівель для судових, торговельних і грошових операцій. У порівнянні з монументами, купольними і бетонними будівлями язичників, християнські приміщення відзначалися великою легкістю, що пояснювалося релігійними мотивами, з одного боку, і поспішністю роботи, з другого. Здебільшого християнські базиліки будувалися з матеріалів старих будинків – зруйнованих язичницьких храмів, палаців, фортець, приватних жител тощо. Прикладом християнських базилік вважалися базиліки св. Петра та св. Агнеси в Римі.

Базиліки будувалися в Римі, Константинополі, провінційних містах і містечках, магнатських помістях і християнських катакомбах. Катакомбами, більшість з яких належить до Ш – IV ст. і менша частина – до I –II ст., називалися довгі підземні коридори (печери), що слугували місцем поховання християн. У катакомбах розміщувалися базилікоподібні каплиці, в яких збиралися християни для відспівування небіжчиків і здійснення культових обрядів. Жодна історична пам'ятка не свідчить з такою очевидністю і переконливістю про відмирання старого греко-еліністичного світу, як безліч християнських катакомб,

Базиліка Константина

Християнська базиліка

що утворили цілий підземний Рим.

Помітні риси занепаду і в образотворчому мистецтві. Скульптурні зображення імператорів грандіозні за своїми розмірами. Вони вражали глядачів, викликали повагу до імператорів, яка межувала зі страхом. У них немає спокою, простоти і величі, властивих скульптурним зображенням часів Антонінів.

У живописі й мозаїці того часу багато умовних рис; поряд із добре схопленими живими рисами трапляються грубі зображення, що свідчать про занепад смаків і майстерності. Водночас розвивалося християнське мистецтво. Так, під язичницькими впливами створюються різні типи зображень Христа, Богородиці та християнських святих. Християнський живопис і мозаїка позбавляються традиційних (язичницьких) форм, набувають оригінальних особливостей. З'являються різні школи християнського мистецтва. Найвідоміша – візантійська школа, створена під впливом східноримських художніх форм. Особливо важливим був вплив Єгипту: єгипетський предметний живопис, безсумнівно, позначився на візантійській іконописній майстерності.

Взагалі варто відзначити значний східний вплив на мистецтво і стиль Пізньої імперії. Цей вплив відчувався в усіх сферах життя – державних закладах, імператорському титулі, придворних церемоніалах, костюмах, головних уборах тощо. До особливих ознак східного стилю відносять сліпучу поважну розкіш у побуті і костюмах придворної аристократії, пряність, багатобарвність, твердість ліній і яскравість кольорів, з одного боку, відхід від реалізму та схильність до формалізму і стилізації, з другого.

Вплив східних мотивів і витіснення ними старих кла

Внутрішній вигляд християнської базиліки в Дура-Європосі

Мозаїчне панно "Дев'ять муз"

сичних форм найбільш відчутно проступає в ранньохристиянському стилі, як показали відкриті при розкопках у Дура-Європос, на середньому Євфраті, фрески. На основі цих фресок, а також пластичних зображень на християнських саркофагах, стінах катакомб (катакомбний живопис) та інших пам'яток ранньохристиянського мистецтва можна зробити висновок про відхід від реалізму й орнаменталізму класичного стилю в бік східної символіки та стилізації.

Втрачаючи зв'язок із дійсністю і стаючи лише засобом вираження абстрактних ідей та завдань, мистецтво з реалістичного й орнаментного перетворюється у формалістичне і символічне. Пізньоантичні, як і імітуючі їх середньовічні художники, у своєму намаганні підкреслити основну ідею допускають відступи від реальності, зображаючи, наприклад, непропорційно велику голову, гіпертрофовані очі, вуха і т.п., а все інше відсувають на другий план або й зовсім опускають як неістотне. Так створювався своєрідний абстрактний "трансцендентний" стиль, що зародився в пізній Античності, проте досяг повного розвитку в пізніші століття – у візантійському і середньовічному мистецтві.

Отже, пізньоримська культура, яка мала багатовікові традиції, розвивалася у двох напрямках. Для прихильників язичницької культури характерна глибока повага до старовини. Що ж стосується християн, то лише небагато з них визнавали цінність старої культури. Фанатичні представники християнської ієрархії частенько руйнували античні пам'ятки, вважаючи їх гріховною спокусою.

Голова пророка