< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ТРАДИЦІЇ ТА РЕЛІГІЙНІ ВІРУВАННЯ РИМЛЯН ЦАРСЬКОГО ПЕРІОДУ

На ранньому ступені розвитку при переході від первіснообщинного ладу до державного устрою виняткову роль у приватному і суспільному житті римлян відігравала релігія. Під релігією (religio від дієслова religare - прив'язувати, зав'язувати) римляни розуміли зовнішню і внутрішню силу (numina), яка діє на людину і зв'язує її волю. Така сила притаманна явищам природи, деяким місцям "religiosa loca", порам року, дням (religiosi dies), людям тощо.

Погляд римлян на богів був іншим, ніж у греків. Еллін втілював богів у людські образи, у нього боги билися, мирились і жили серед смертних. Міфологія грека була живою, строкатою низкою розповідей, від яких віє молодістю і свіжістю. Римські божества були абстрактними і далекими від реальності. Римський міф обмежувався тим, що у простої смертної жінки з допомогою бога народжувався хлопчик, який здійснював дивовижні подвиги і закінчував життя таким же дивним чином, як і народився. Тоді його почали боготворити, вважаючи, що почестями можна принести спокій душі великої людини.

Першим приписом релігії була заборона (табу) щодо здійснення деяких дій і вчинків, які можуть викликати невдоволення природних сил. Звідси й вислови: підкорятися релігії (religioni parere), додержуватися релігійних приписів (religioni parendum), бути пов'язаним релігією (religioni vinciri, teneri, obligari), ототожнення religio з nefas, тобто беззаконням, забороною тощо. Так було покладено початок релігійного культу чи ритуалу як сукупності сакральних приписів і норм, які вимагає релігія для умилостивлення божества: "Релігійні обряди та благочестя (religiones et castus), - зауважив Цицерон, - вихоплюють нас з небезпеки (ех periculo eripiunt nostro)".

Римська релігія ніколи не мала завершеної системи. Залишки давніх вірувань уживалися в ній з релігійними уявленнями, запозиченими у народів, які стояли на вищій стадії культурного розвитку.

У римській релігії збереглися залишки тотемізму. Про це свідчать легенди про вовчицю, яка вигодувала засновників Рима. З вовком (lupus) були пов'язані свята Луперкалій і особливе святилище Луперкал, присвячене Фавну, жрецька колегія луперків тощо. Інші божества так само мали присвячених їм тварин. Дятел, вовк і бик присвячувалися Марсу, гуси - Юноні тощо.

Важливість і роль сім'ї вплинули й на релігійні уявлення. Кожна сім'я мала свої святині, своїх богів-покровителів, свій культ. Зосередженням цього культу було вогнище, перед яким глава сімейства здійснював усі обряди, які супроводжували кожну важливу справу. Наприклад, перед вогнищем батько оголошував новонародженого своєю дитиною. Охоронцями житла були пенати, які турбувалися про благополуччя і добробут сім'ї. Ці добрі духи жили у приміщеннях.

За традиційними уявленнями давніх жителів Італії, важливу роль у догляді за новонародженими відігравали місцеві італійські божества. Кожне з них надавало

Капітолійська вовчиця

Капітолійська вовчиця

Реконструкція римського будинку

Реконструкція римського будинку

допомогу матері або няньці у певних ситуаціях: Левана (від "levo" - піднімаю) стежила за тим, щоби батько, піднявши з ліжка немовля, визнав його членом сім'ї; Кубіна (від "cubo" - лежу) опікувалася дитиною в її колисці; Статиліна (від "sto" - стою) вчила її робити перші кроки; Потина (від "poto" - п'ю) і Едулія ("edo" – їм) учили пити і їсти; Фабуліна ("fabulor" - розмовляю) турбувалася про те, щоб дитина почала розмовляти.

Поза домом про сім'ю та її майно піклувалися лари, вівтарі яких розміщувалися на межах ділянок. У кожного члена сім'ї був свій "геній", який вважався уособленням сили даної людини, її енергії, здібностей, сутності і водночас її охоронцем. Геній батька сімейства вшановувався всіма домашніми. Він був genius familiae чи genius domus. Мати сімейства також мала свого генія, який називався Юноною. Вона вводила молоду дружину в будинок її чоловіка, полегшувала матері пологи. Кожний дім мав і багато інших божеств. Але особливого значення набув бог дверей Янус, який сторожував і охороняв вхід у будинок.

Сім'я турбувалася про померлих предків. Уявлення про потойбічне життя не були розвинені у римлян. Після смерті людський дух, за віруваннями римлян, продовжував жити у тій же могилі, куди поклали труп небіжчика його рідні і на яку вони приносили їжу. Ці пожертви на перших порах були досить скромними: фіалки, пиріжок, опущений у вино, жменя бобів. Померлі предки, про яких турбувалися їхні нащадки, були добрими божествами – маками. Якщо ж про небіжчиків не турбувалися, вони ставали злими і мстивими силами – лемурами. Геній предків знаходив втілення у батькові сімейства, влада (potestas) якого отримувала релігійне виправдання.

Коло вірувань, яке стосувалося сімейної і родової релігії, а також уявлення про потойбічне життя характеризують римську релігію як релігію в основі своїй анімістичну. Особливістю римського анімізму були абстрактність і безособовість. Геній домівки, пенати і лари, мани і лемури - це позбавлені індивідуальності сили, духи, від яких залежало благополуччя сім'ї і на яких можна було впливати молитвами і пожертвами.

Землеробський побут римлян знайшов своє відображення у поклонінні силам природи, але споконвічна римська релігія далека від антропоморфізму, їй не були властивими уособлення у вигляді божеств, наділених людськими якостями, і в цьому вона була цілковитою протилежністю релігії грецькій.

Характерними для римського анімізму були уявлення про особливі містичні сили, властиві

Танцюючі лари (духи-покровителі і охоронці у римлян)

Танцюючі лари (духи-покровителі і охоронці у римлян)

Залишки старовинного храму на честь Юпітера

Залишки старовинного храму на честь Юпітера

явищам природи. Ці сили і є божествами (numina), які можуть приносити користь чи завдавати шкоди людині. Процеси, які відбувалися в природі (зростання насіння, дозрівання плодів), уявлялися римлянами у вигляді особливих божеств. А з розвитком суспільно-політичного життя увійшло у звичай обожнювати такі абстрактні поняття, як надія, честь, згода тощо.

Серед безлічі богів виділялися такі, які набували загальноримського значення. Римляни перебували у постійному взаємозв'язку з іншими народами і від них перейняли деякі релігійні уявлення. Які ж головні божества були у римлян?

Втіленням сили сонячного світла, блискавки і грому був бог Дієспітер або Юпітер, який жив у високих (Альбанських) горах. Пізніше з бога сонячної енергії Юпітер перетворився у головне божество пантеону - превеликого Юпітера (Jupiter Optimus Maximus). Покровителем неба і склепіння був Ян чи Янус (дволикий) - сторож входу і виходу, початку і закінчення кожної справи, миру і війни. Янусу був присвячений місяць січень – перший місяць у році після реформи Нуми Помпілія, а на одній із римських площ стояла арка Януса, ворота якої при початку воєнних дій відчинялися, а по закінченні зачинялися. Крім Януса, богом війни, що відігравав велику роль у соціальному устрої Риму, був Марс (Mars), початково бог продуктивних і рослинних сил, чоловічої могутності (mas), а потім бог весни, народження і, з іншого боку, як антитеза народженню, бог смерті. На честь Марса була створена особлива жрецька колегія салив (salii - стрибуни), яка складалася з представників 12 знатних римських громадян. Під час свята на честь Марса у перші дні березня салії влаштовували урочисті процесії вулицями, стрибали і кричали, ударяючи в круглий щит і закликаючи старовинними висловами бога Марса на захист і охорону населення.

Марс

Марс

Верховна весталка

Верховна весталка

До давніх божеств Риму належала й богиня вогню і домашнього вогнища Веста (Vesta). У храмі Вести горів незгасаючий священний вогонь, який підтримували чисті та цнотливі весталки. Вони були доньками знатних римських родин у віці від 6 до 10 років. Дівчатка повинні були бути красивими і не мати тілесних вад. Верховний римський жрець (pontifex maximus) забирав, як полонянку, обрану дівчинку з батьківського будинку, промовляючи при цьому фразу: "Teamato, capio!" - тобто "Тебе, улюблену, беру!"

У випадку незгоди батьків віддати доньку, вербування проводилось за допомогою жеребкування. Вступивши у храм Вести, дівчинка 10 років навчалася у старших весталок, готуючи себе до високого служіння. Наступні 10 років вона служила жрицею в храмі, зберігаючи обітницю незайманості і підтримуючи вогонь на вівтарі богині. Потім 10 років вона готувала нових дівчаток. Вийшовши через ЗО років із храму Вести, вона мала право вступити в шлюб, але шлюби весталок були досить рідким явищем.

Суспільне становище весталки було настільки високим, що при зустрічі з нею на вулиці дорогою їй поступався сам консул. Випадкова зустріч з весталкою звільняла злочинця від страти. їй довіряли державні таємниці і заповіти. Свідчення весталок у судах приймалися без присяги.

Її протекції добивалися найвищі чиновники держави. За образу весталок призначалася смертна кара.

Однією з перших римляни почали вшановувати латинську богиню Діану - покровительку жінок, богиню місяця, а також рослинності, що з'являлася щорічно. Храм Діани на Авентині було побудовано, за легендою, ще при Сервії Туллії. Пізніше стали вшановувати іншу латинську богиню Beнеру - покровительку садів і городів, божество достатку і процвітання природи.

Будинок весталок

Будинок весталок

Діана

Діана

Юнона спочатку була також суто італійською богинею, вона вважалася генієм - оберігала жінок, була прийнята в Етрурії під іменем Уні, а повернувшись у Рим, стала однією з найшанованіших божеств. Мінерва теж була італійською богинею, запозиченою етрусками, а в Римі вона перетворилася в покровительку ремесла.

Від етрусків римляни перейняли ритуал і своєрідну систему забобонів та ворожінь, відому під назвою disciplina etrusca.

Уже в ранню епоху впливали на римлян і грецькі релігійні уявлення, запозичені з грецьких міст Кампанії. Грецькі уявлення про ті чи інші божества поєднували з латинськими іменами. Церера (ceres - їжа, плоди) асоціювалася з грецькою Деметрою і перетворилася в богиню рослинного царства. Грецький бог вина, виноробства і веселощів Діоніс став називатися Лівером, а грецька Кора, донька Деметри, - Ліберою. Від греків перейшло в Рим вшанування Аполлона, Гермеса (в Римі Меркурія) та інших божеств.

Крім перелічених, римляни вшановували й інші божества, які уособлювали сили природи, що впливали на волю людей, допомагали або шкодили їм. Це Флора - богиня розквіту, Феронія - родючості, Сатури - бог сівби, Опс - польових робіт, Термін - бог меж, Фас - богиня права, Ювентус - бог юності, Фавн - бог лісів і тварин тощо.

Кожному божеству були присвячені особливі дні, коли відбувалися жертвування, влаштовувалися свята та ігри. В середині лютого відзначалося свято на честь Фавна - "вовче свято" - луперкалії (lupercalis), під час якого одягнуті у вовчі шкіри жерці (lиреrсі) бігали містом і били батогом

Римська богиня Мінерва

Римська богиня Мінерва

Юнона

Юнона

Церера

Церера

зі шкір жертовних тварин усіх зустрічних. Зустріч з луперком розглядалася як сприятлива прикмета, що обіцяла щасливе життя, щасливий шлюб, дітонародження тощо.

У березні справляли урочисті амбарвалгі (ambar- valia), свято весни, присвячене Дерері й Марсу, під час якого співали гімни на честь божеств: "Батько Марс, молюся до тебе і прошу бути добрим і милостивим до мене, до всього мого будинку і господарства".

У квітні відзначали свято родючості Дерери, яка була покровителькою плебеїв, з піснями, танцями, іграми і кінними змаганнями (ludi cereal es).

Особливою урочистістю вирізнялося першотравневе свято на честь родючої сили природи (Dea Dia Ops). Дванадцять арвальських братів (fratres arvales), давня жрецька колегія, прикрашені вінками з колосків, обходили міське поле Рима зі співом старовинних народних пісень: "Нам, лари, допоможіть", "Відведи, Марс, смерть і загибель від багатьох з нас" (Enes, Lares, juvilate! Neve rue, Marma sins incureve inpleores) тощо.

Ha літні місяці припадали свята вогню (Vestalia), підземних сил (Volcanalia), води (Neptunalia); взимку, 15 грудня, святкувалися сатурналії (Saturnalia), які спочатку супроводжувалися людськими жертвоприношеннями.

Римська релігія не мала такої складної і розвинутої міфології, як грецька.

У Римі з найдавніших часів релігія стала надбанням різних жрецьких колегій, які вимагали суворого виконання релігійного ритуалу і культу.

Жодна державна і приватна справа не розпочиналася і не закінчувалася без попереднього запитування волі богів і їхнього задобрення. Лише при належному виконанні приписаних культом правил і проголошенні сакральних формул гарантувався щасливий кінець розпочатої справи. Порушник релігійних обрядів отримував покарання не лише на землі, але й після смерті, потрапляючи під владу злих духів, які шкодять людині, - мервів чи лемурів.

Сатурн

Сатурн

Сатурн з авгурським жезлом

Сатурн з авгурським жезлом

У римських релігійних обрядах і звичаях знайшли свій відбиток давні стадії релігійного розвитку. Ряд релігійних заборон веде походження від давніх табу. Так, під час богослужінь Сильвану (божество лісів) заборонялася присутність жінок, на свято Доброї богині (Bona dea) не допускалися чоловіки. З численними заборонами була пов'язана і діяльність деяких жрецьких колегій: фламін Юпітера не міг дивитися на озброєне військо, носити обручку і пояс; порушення деяких правил, наприклад, обітниці безшлюбності дівами-весталками, каралося смертю.

Важливу роль у римському культі відігравали різноманітні магічні дії та заклинання. Культ у римлян складався з жертвопринесення тварин і плодів рослин, молитов і особливих ритуальних дій. Молитва для римлян була засобом магічного впливу на божество чи на якесь явище. Богу належала певна жертва, а він мав виконати прохання. Молитви були багатослівними, оскільки намагалися передбачити всі випадки і позбавити богів можливості вимагати більше від обіцяного. Наприклад, якщо не сказати "прийми в подарунок вино, яке я тобі приношу", бог може подумати, що йому обіцяють все вино, яке є в погребі.

Але римські молитви були позбавлені екстазу, захоплення. Для римлян це було марновірство (superstitio). Стосовно богів і стосовно сім'ї чи всієї общини потрібно було зберігати вірність, благочестя.

Римська релігія не мала визначених етичних норм. Головне - суворе виконання обрядів і різних заборон.

Як і в Греції, в Римі не склалося професійного жрецтва. Релігія не відокремлювалася, а зливалася з державою. Жерці - це ті ж посадові особи, які виконували певні функції. Вони об'єднувалися в особливі братства, які поповнювалися головним чином шляхом кооптації. Під етруським впливом значної популярності набули різноманітні ворожіння. В особливо важливих випадках полководці на війні чи сенатори в самому Римі зверталися до гаруспиків, які ворожили на нутрощах тварин і пояснювали небесні знамення, чи зверталися за порадами до авгурів, які вгадували

Бронзова модель печінки для ворожінь

Бронзова модель печінки для ворожінь

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >