ПОХОДЖЕННЯ СВІТУ І ЛЮДЕЙ У ДАВНЬОГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ

Існує міф про початок усіх речей від богині Евріноми і північного вітру, який богиня перетворила на великого змія Офіона, а сама стала голубкою і знесла яйце, що з нього виник Всесвіт - сонце, місяць, планети, зорі й земля з усім, що на ній. Згодом Еврінома з Офіоном оселилися на горі Олімп, але Еврінома розгнівалася на змія, бо він твердив, що сам створив Всесвіт, і скинула його з гори у підземну темряву.

В інших оповіданнях ідеться про виникнення світу з "первісної" річки Океану або про те, як богиня Ніч знесла яйце, а з нього вийшов бог світового ладу Ерот, який пізніше став богом кохання. Нарешті, у пізніших міфах уже не йде мова про яйце, а про первісну богиню Гею - матір Зевса, яка створила бога Урана - батька Неба, а потім народила все, що є на світі.

Спочатку був Хаос. Одні вважали його якоюсь божественною істотою, але без певної форми. Інші - і таких була більшість - твердили, що то велика безодня, повна творчої сили, немовби єдина безладна маса, велика і темна, суміш землі, води, вогню і повітря. З тієї наповненої безодні, що таїла в собі всі зародки майбутнього світу, виринули два могутні божества – перше царське подружжя богів: Уран - Небо і Гея - Земля. Від їхнього шлюбу народилося перше покоління богів, так званих титанів - шестеро братів і шестеро сестер. Найстарший серед них був Океан, бог могутньої ріки, що широким блакитним кільцем оперізувала всю землю. Молодшими

Титан Океан. Мозаїка II ст. н.е.

братами титанів були циклопи (одноокі) і гекатонхейри (сторукі). Не сподіваючись від них ні вдячності, ні пошани до своєї батьківської влади, Уран скинув їх у бездонну прірву Тартару, де розміщувалася сумна оселя Ночі, оточена непроникливими хмарами.

Гея чула стогін титанів, що долинав із надр землі, зненавиділа злочинного чоловіка і влаштувала змову проти його жорстокої влади. Намовлянь матері послухався наймолодший з титанів – Кронос, який ще був на волі. Озброївшись залізним серпом, він підстеріг Урана, напав на нього, ганебно скалічив його і скинув з небесного трону. З крові бога постали три жахливі богині помсти - Еринії, із зміями на голові замість волосся.

Разом з богами народився світ. Над землею, яка твердою сушею виокремилася з хаосу, світило молоде сонце, а з хмар спадали щедрі дощі. Піднялися перші ліси, і землю вкрила велика пуща. На пагорбах блукали тварини. Поступово все почало набувати знайомого вигляду. Струмки знайшли свої гроти, а озера - зручні улоговини; на тлі неба вимальовувалися снігові гребені гір. Зірки миготіли у нічному просторі, а коли вони блідли, наступав світанок.

Світом правив Кронос зі своєю дружиною Реєю. Більшість своїх поневолених братів він залишив у безоднях Тартару. Він завжди пам'ятав прокляття батька, який передвістив, що і в нього син забере владу. Тому кожну дитину, яку народжувала Рея, Кронос одразу ковтав. Уже п'ятеро дітей було у страшній титановій утробі. Але коли народився Зевс, майбутній володар богів, Рея дала Проносові камінь, загорнутий у пелюшки. Він проковтнув камінь, гадаючи, що ковтає сина. А тим часом Рея сховала сина у печері на о. Крит. Зевс виростав під опікою гірських німф, годували його молоком кози Амалтеї. Коли коза зламала собі один ріг, Зевс узяв його у свої божественні руки і благословив, і відтоді цей ріг завжди наповнюється всім, чого бажав його власник. Так з'явився ріг достатку, званий ще рогом Амалтеї. Зевс виріс і, не пізнаний Проносом, пішов до нього служити чашником. Якось Зевс з допомогою ма-

Рея вручає Кроносу камінь

тері домішав до вина таких ліків, що Кронос відригнув усіх поглинених богів - Зевсових братів і сестер.

Між молодшими богами - Зевсом, Посейдоном, Герою, Гестією, Деметрою - і старшими титанами спалахнула жахлива десятирічна війна. Нарешті, молодші боги з допомогою випущених з підземного світу гекатонхейрів і кіклопів (круглооких) перемогли титанів і оселилися на Олімпі.

Коли Зевс вступив на небесний трон, на землі вже були люди. Існували різні легенди про виникнення людського роду: нібито він вийшов просто з лона землі, ніби ліси і гори створили людей, як дерева і скелі, ніби люди походять від богів. Інші міфи стверджують, ніби людей виліпив з глини

Прометей. У міфі про Всесвітній потоп із усіх людей залишається одна пара - Девкаліон і Пірра. Дітей у них не було, а щоб народилося нове людство замість винищеного потопом, вони за порадою богів кидають через голови каміння, яке стає людьми (давньогрецькою "лаас" - камінь, а "лаос" – люди, народ). Але найохочіше сприйняли легенду про чотири віки людства.

За цими переказами, спочатку був золотий вік. Тоді панував Кронос. Текли молочні ріки, з дерев сочився солодкий мед, а земля родила всього доволі, не спонукувана до того працею хлібороба. Люди жили, як небожителі, - без турбот, без трудів, без смутку. їхнє тіло ніколи не старіло, а життя минало у нескінченних бенкетах і розвагах. Після падіння Кроноса скінчився золотий вік, а тогочасні люди перетворилися у благодійних духів.

Наступний вік був срібний. Люди розвивалися дуже повільно. Період дитинства тривав у них сто років, а коли вони доживали до зрілого віку, їхнє життя було коротке і сповнене злиднів. Вони були злі і пихаті, не хотіли шанувати, як належало, богів і приносити їм жертви. Зевс усіх їх вигубив, лише у людській пам'яті вони зосталися як благословенні душі.

У бронзовому віці жило плем'я, яке любило війни. Люди мали силу велетнів, а серця тверді, мов камінь. Усе виготовляли з бронзи: і мури, і будинки, і начиння, і зброю. Це був героїчний період. У той час жили великий Геракл і хоробрий Тесей, герої Фів і Трої. І, нарешті, останній вік - залізний, за якого люди, несправедливі й жорстокі, невпинно воюють між собою, триває і досі

Уже з бронзовим віком пов'язані власне історичні події. Можна сказати, що в "Іліаді" йдеться про справжні історичні події й про людей, які колись існували, хоч усі ті події та люди прикрашені фантазією геніального автора поем. Участь богів у сутичках ахейських і троянських вождів - вигадана, але історичне існування таких людей, як Ахілл, Агамемнон, Одіссей, Пріам, Гектор, - цілком можливе.

Прометей, який створює людину. Рельєф саркофага III ст. н.е.