ІСТОРІОГРАФІЯ І МИСТЕЦТВО

Першим автором, який розкрив міфологічні погляди і генеалогічні передання, був Гекатей з Мілета. Він намагався дати раціональне тлумачення переданням про походження легендарних грецьких героїв. Намагаючись точно датувати час, коли боги породили героїв або коли Геракл здійснював свої подвиги, Гекатей не міг закласти основи справжньої історичної критики. Він лише піддав сумніву деякі міфи: доводив, що Геракл не спускався у підземне царство Аїда, щоб привести звідти пса Цербера, а переміг жорсткого змія на ім'я Цербер; неправдоподібним вважав міф про викрадення Гераклом волів Геріона з Єрифейї в Іспанії, а вважав, що герой пригнав волів з Епіру, з околиць Амбракії.

Займався Гекатей і географією: склав карту світу, докладно описав береги Середземного моря, висунув ряд гіпотез (Ніл і Фасіс зв'язані з Океаном; на півночі живе легендарне плем'я гіпербореїв тощо).

Архаїчна епоха заклала основи і грецького мистецтва. На зміну палацам і фортецям прийшли численні сакральні споруди, присвячені олімпійським богам, хоча будівельний матеріал залишився таким же: дерево і глина.

Дорійський храм (у розрізі)

Дорійська капітель

Світські будови прямокутної форми були неміцними і нагадували мазанки з очерету та глини. У VIII ст. до н.е. виявилися два художні напрями в архітектурі: дорійський та іонійський. Дорійський відзначався прагненням до монументальності, серйозності, досконалості пропорцій. В іонійському напрямку, навпаки, цінувалися легкість, витонченість, вибагливість ліній. Хоча варто відзначити, що поняття напрямів не повністю збігалися з географічними областями поширення обох стилів.

Характерна для грецького храму колона, безсумнівно, веде своє походження від мікенського дерев'яного стовпа. Змінюється лише форма опори, коли дерево поступово витісняється каменем. Мікенський стовп звужувався до низу, дорійська колона - до верху. До того ж мікенська колона позбулася всіх декоративних елементів, перетворилась у струнку і строгу колону дорійського ордера. Дорійська колона мала конструктивні, тектонічні, а не прикрашальні функції. План сакральної споруди включав у себе головну частину, поділену на нефи рядами колон, і передній зал. На відміну від незмінних грецьких храмів, ранні не мали колонади, що йшла по всьому периметру будівлі і була дерев'яною. Пізніше дерев'яні колони почали замінювати кам'яними. Правда, ще у П ст. н.е. у храмі Гери в Олімпії Павсаній бачив дерев'яну колону.

Давні дорійські перистилі - споруди, обнесені з усіх боків колонадою, - відрізнялися значним перевищенням довжини над шириною, тобто витягнутістю в довжину. Так, храм Аполлона у Сиракузах має по 17 колон при бокових стінах і лише 6 із фасаду. Інша особливість цього стилю - великі розміри діаметра колон, що стояли близько одна до одної, створюючи враження важкої монументальності і серйозності усьому вигляду споруди. Подальший розвиток дорійського стилю призвів до зміни пропорцій, у першу чергу співвідношення діаметра колони та її висоти. У храмі Коринфа (540 р. до н.е.) співвідношення діаметра і висоти складало 1:4,06, в афінських Пропілеях (V ст. до н.е.) - 1:5,6, а в святилищі у Немеї (330 р. до н.е.) - уже 1:6,5. Колони ставали тоншими і стрункішими; змінювалися і співвідношення довжини та ширини перестилю. Тип архаїчного храму, де кількість колон біля фасаду і бокової стіни співвідносилися між собою як 6:17 (Сиракузи) і 6:15 (Коринф), у класичній грецькій архітектурі уже не зустрічається. Утверджується правило, за яким бокова стіна повинна мати подвійне число колон порівняно з фасадом плюс ще одну (наприклад, афінський Парфенон - 8:17).

Дорійський ордер

Іонійська капітель

Змінювався й іонійський стиль, під впливом Сходу прагнучи до більшої декоративності і пишності. Тут колона виступає не як опора, а як елемент декоративний. Прикладом є храм Дідімайон у Мілеті. Передній зал іде набагато далі, в глиб святилища, ніж у дорійському стилі, і поділений на нефи трьома рядами колон, що створювали справжній "ліс колон". Геометрично правильній дорійській капітелі відповідає тут капітель іонійська, із завитками - волютами, кам'яним орнаментом у вигляді листків пальми або лотоса, валиками, що слугували опорою архітраву - широкому нижньому брусові, що лежав безпосередньо на капітелі колони. Помітні відмінності і у формі самих колон. Дорійська виростає ніби дерево із землі, прямо із стилобати - площадки, на якій вона стоїть. Іонійська колона має складний цоколь. Заглиблення на іонійській колоні тонкіше і багатше, ніж на дорійській.

Багато іонійських храмів епохи архаїки було знищено. Так, святилище Артеміди в Бфесі, побудоване критянином Херсіфроном і його сином Метагеном, було спалено у 356 р. до н.е. Геростратом. Перси зруйнували храм Гери на Самосі, побудований Ройком і Феодором за наказом тирана Полікрата. Ці та інші будови були покриті розписами, відрізнялися і багатою поліхромією та різнокольоровим мармуром.

Давніми пам'ятками грецької скульптури були фігурки із бронзи, теракоти і слонової кістки, з яких видно прагнення якомога точніше передати анатомічну будову людського тіла. У скульптурі теж виділялися два напрями, як і в архітектурі.

Наприкінці VII ст. до н.е. виникає монументальна пластика. У дорійських областях славилися скульптурні школи в Аргосі і Коринфі, на іонійських теренах - школи на Наксосі і Паросі та мілетська у Малій Азії. Згодом сформувалася й аттична школа.

У монументальних мармурових статуях проглядаються риси умовності у зображенні під впливом давньоєгипетського мистецтва. Такі статуї Клебіса і Бітона, виготовлені Полімедом з Аргоса (поч. VI ст. до н.е.) для святилища Аполлона у Дельфах. Це і так звані "куроси" ("юнаки"), яких називали також архаїчними Аполлонами (наприклад, "Аполлон із Тенеї"). На вустах юнака виграє усмішка, очі

Аполлон із Тенеї

широко розплющені, руки опущені, стиснуті в кулаки; голова, рот, ніс і очі фігури живуть ніби самі по собі. Тобто, незважаючи на точність і вишуканість у зображенні, статуї сприймаються розчленовано, позбавлені гармонії, цілісності.

Іонійці не проявляли великої уваги пропорціям людського тіла, а турбувалися про плавність обрисів, м'якість трактовки драпування. Найкраще воно проявилося у зображеннях жіночих фігур у довгих спадаючих одежах (наприклад, статуя Гери із Самоса, 580 - 570-ті pp. до н.е.).

За правління Пісистрата іонійські скульптори поширили свою діяльність на Афіни. Проте поступово антична скульптура починає відрізнятися від декоративної іонійської пластики серйозністю і гідністю (приклад зображення Афіни і царя Тесея на мармурових плитах з барельєфами на фронтонах - метопи афінської скарбниці у Дельфах).

Поступово зникає і умовна "архаїчна посмішка". Бронзовий "Аполлон із Пьомбіно" (поч. V ст. до н.е.) – уже не просто стрункий юнак, але й бог. Перед нами – класичний ідеал тілесної і духовної краси.

Архаїчний живопис зберігся лише у декількох пам'ятках розписних глиняних табличок - пгнакес. Стінного розпису не існувало. Дорійці, зруйнувавши мікенські палаци, знищили разом з ними і фресковий живопис. Хоча розписи кераміки збереглися.

Форми посудин були такими ж різноманітними, як і їх функції. Поряд із кратерами для змішування вина, піфосами й амфорами для зберігання оливкової олії, вина і зерна були флакони для пахощів, тарілки, великі тарелі. Панафінейські амфори вручали переможцям ігор, стрункі лекіфи ставили на могили. Так кераміка була з людиною і в часи тріумфу, і після смерті.

Мікенський протогеометричний стиль живопису витіснявся стилем геометричним. Його яскравими зразками є дипілонські надмогильні вази, знайдені у Дипілоні в Афінах і покриті розписами. Поверхня ваз поділена на декоративні пояси, утворені геометричними візерунками: трикутниками, меандрами, зірками й іншими фігурами. Інколи зустрічаються сцени із життя людей або героїв.

Проте знайомство зі східним мистецтвом сприяло відходу геометричного стилю. З'являються образи левів, грифонів, химер, пальм, лотосів. Прикладом є протокоринфський посуд: ошатні опуклі пляшки - арибалли, стрункі флакони - алабастрони, орнаментовані листям пальми і лотоса або зображеннями тварин. Найважливішими центрами гончарного виробництва у VII ст. до н.е. були Мелос, Крит, Навкратіс і Кікладські острови.

Метопа афінської скарбниці у Дельфах

На межі VII - VI ст. до н.е. грецький вазовий розпис почав звільнятися від східного впливу. Вази все менше стали подібними до східних диванів, а зображення геометричних фігур і тварин поступаються сценам з повсякденного життя людей. З'являється новий стиль - чорнофігурний.

Відомо більше 40 імен художників цього стилю: Софія, Клітпій, Ерготім, Нікосфен, Ексекій, Андокід та ін. Чорнофігурний стиль висунув на перший план людину і міф (наприклад, "ваза Франсуа" Клітія й Ерготіма, амфора Ексекія, що зображувала Ахілла й Аякса, які грали в кості близько 530 - 525 pp. до н.е.).

Приблизно у середині VI ст. до н.е. була відкрита техніка червонофігурного розпису. Замість чорних фігур на світлому фоні стали зображувати світлі фігури на темному тлі. Можна було досягти більшої індивідуалізації персонажів. Епоха розквіту червоно- фігурної кераміки тривала приблизно з 530 до 475 р. до н.е.; поряд з нею упродовж V ст. до н.е. продовжувала існувати і кераміка чорнофігурна, але як вторинна. Серед відомих майстрів червонофігурного живопису варто згадати Евтиміда та Ефронія, двох завзятих суперників. "Розписував це Евтимід, син Полія, так, як ще не розписував Ефроній", – говорить напис на одній із ваз.

На керамічних вазах зображували сцени із міфології і гомерівського епосу ("Гектор, який міряє обладунки", "Корабель Одіссея, що пливе мимо о. Самос", "Тесей на морському дні в Амфітрити"), повсякденні заняття й розваги еллінів (юнаки у палестрі, майстерня ремісника, школа, веселий бенкет, флейтистки і танцювальниці, любовні сцени). Усіх їх відзначає прагнення до реалізму у зображеннях, гармонії між розписами і формою посудин.

Економічний розвиток, розширення торговельних стосунків, грецька колонізація сприяли політичному засвоєнню греками досягнень сусідніх народів. Це стосувалося і побуту, і культури еллінів. Так, якщо житла греків були доволі скромними, то одяг відзначався дійсно східною пишністю. Чоловіки носили натільні сорочки без рукавів - хітони, виходячи з дому, одягали широкі накидки - хлайни. Жінки поверх хітонів носили розкішну простору одежу – пеплуми, затягнуті поясами. Зі Сходу

Червонофігурний розпис. Корабель Одіссея, що пливе мимо о. Самос