ГОМЕРІВСЬКА ГРЕЦІЯ ТА ЇЇ КУЛЬТУРА

Гомерівський період займає особливе місце в грецькій історії. Соціально диференційоване суспільство і держава, що вже існували в Греції під час розквіту мікенської цивілізації, тепер зароджуються тут знову, але в інших масштабах і формі. На зміну централізованій бюрократичній державі мікенської епохи прийшла невелика само- управляюча община вільних землеробів. З часом (у деяких районах Греції це сталося уже наприкінці XI - на початку VIII ст. до н.е.) з таких общин виросли перші міста-держави або поліси. На відміну від попередньої (мікенської) і наступної (архаїчної) епохи гомерівський період не відзначався особливими успіхами в галузі культури. З того часу не дійшло до нас жодної значної архітектурної пам'ятки, жодного літературного твору чи предметів образотворчого мистецтва (самі гомерівські поеми існують за межами періоду). Проте це було накопичення сил перед новим стрімким злетом.

Наступний після мікенської епохи період грецької історії прийнято називати гомерівським або передполісним. До початку нашого століття поеми "Іліада" і "Одіссея" були єдиним джерелом для вивчення історії Греції XI - IX ст. до н.е. Однак археологічні розкопки, які безперервно велися на території Еллади, дали змогу накопичити значний фактичний матеріал.

Найвідоміші некрополі були відкриті в Афінах (райони Кераміка і Агори), на острові Саламін, на Евбеї (Лефканді), в околицях Аргоса, а знайдені поселення розташовувалися у важкодоступних, природно укріплених місцях (Карфі, Кавусі, Врокастро та ін.), де переховувалося місцеве мінойсько-

Папірус III ст. до н.е. з текстом "Одіссеї" Гомера

ахейське населення від дорійців. А приморські поселення гомерівського часу розміщувалися на невеликих півостровах, з'єднаних із сушею вузьким перешийком і обнесених стіною від піратів (наприклад, Смірна на малоазійському узбережжі).

Розкопки показують, що дорійське завоювання відкинуло Грецію на декілька століть назад. Із досягнень мікенської епохи збереглися лише деякі виробничі навички і технічні пристосування: гончарний круг, техніка обробки металу, корабель із парусом, культура вирощування маслин і винограду. Створювалося враження, що в гомерівський період греки розучилися будувати житла і фортеці з кам'яних блоків, як це робили їхні попередники в мікенську епоху. Всі будівлі були дерев'яними чи з необпаленої цегли і тому не збереглися. Досить бідні і гомерівські поховання.

Усе це, зрозуміло, не означає, що гомерівський період не вніс у культурний розвиток нічого нового. Широке застосування заліза у виробництві означало справжній технічний переворот. Метал став дешевшим і доступним (родовища заліза зустрічаються значно частіше, ніж родовища міді і олова - основних компонентів бронзи), відпала необхідність небезпечних і дорогих експедицій до місць видобутку руди. У зв'язку з цим різко зросли можливості окремої сім'ї, проте вплив цього процесу на розвиток давньогрецького суспільства виявився не зразу.

Нові відкриття дозволили значно доповнити дані епосу і наочно показати історизм самих поем, хоча питання про їхнє походження, особу автора чи авторів, час написання належить до числа ще не вирішених наукових проблем.

Гомер

Незважаючи на відсутність достовірної інформації про Гомера як реальної особи, його існування не ставилося під сумнів у давнину. Точилися лише суперечки про місце народження та роки життя. Про це місце сперечалося сім грецьких міст: Смірна, Хіос, Колофон, Пілос, Аргос, Ітака, Афіни. За найпоширенішою версією, він народився в Смірні (Мала Азія) чи на о. Хіос. А час життя Гомера датувався по-різному: від Троянської війни до VIII ст. до н.е., хоча найпоширенішою була думка Геродота про те, що Гомер жив за 400 років до нього, тобто у середині IX ст. до н.е.

Відсутність біографічних даних про Гомера (крім абсолютно міфічних, що він був сином бога ріки Мілета і німфи Крифеїди) дозволила деяким дослідникам давньогрецької історії та літератури сумніватися в історичній реальності особи поета. Уривки з поем тривалий час виконувалися на святах співаками і переказувачами - аедами, які досить часто змінювали текст залежно від складу слухачів. І лише в другій половині VI ст. до н.е. в Афінах був встановлений остаточний текст поем при тирані Пісистраті.

А розпочав критику Гомера софіст Зоїл (IV ст. до н.е.), прозваний "бичем Гомера" (гомеро-мастикс).

У період еллінізму в ІН - І ст. до н.е. філологи т. зв. Александрійської школи розділили кожну з поем на 24 пісні (згідно з кількістю букв грецького алфавіту), встановили багато інтерполяцій (пізніших вставок) і виправили ряд помилок переписувачів.

У Новий час з'ясування проблеми гомерівського епосу було започатковане французьким абатом д'Обіньяком та італійським істориком-соціологом Дж. Віко.

Однак "гомерівське питання", тобто проблема авторства і походження поем, було гостро поставлене в науці лише наприкінці XVIII ст. і до цього часу залишається остаточно не вирішеним. Саме 1795 р. німецький вчений Ф. А. Вольф видав книгу "Вступ до Гомера", вказавши на значну кількість суперечностей в епосі. Вважаючи, що грецька писемність виникла лише близько VI ст. до н.е., Вольф вважав маловірогідним, щоб неграмотний поет, незважаючи на всю його обдарованість, міг створити дві великі поеми. Не допускав він і можливості збереження цих поем в усній передачі протягом декількох століть. Тому школа Вольфа висунула думку, що "Іліада" і "Одіссея" були механічним поєднанням багатьох пісень, здійсненим поступово різними аедами. Очевидну єдність поем він пояснював тим, що їхня тематика базується на справжніх історичних подіях.

На основі версії Вольфа Лахман створив "теорію малих пісень", за якою поеми створювалися із постійних творів народної творчості. Цим Лахман пояснював суперечності в поемах.

Протягом наступних століть дослідники гомерівського епосу розділилися на три групи. Перша група - унітаргі виходили з композиційної цілості, відповідності мови і стилю "Іліади" й "Одіссеї". Вони відстоювали єдність поем, автором яких був Гомер чи інший талановитий поет. Представниками цієї теорії були К. Ніч, М. С. Куторга, Ф. Ф. Соколов.

Другу групу складали аналітики, прихильники гіперкритицизму. Однак їхні висновки, які зводилися до подрібнення поем на маленькі пісні, стали викликати заперечення серед учених. Бо залежно від застосованих методів дослідження аналітики приходили інколи до діаметрально протилежних висновків. Так,

Битва Ахілла і Гектора

наприклад, "Каталог кораблів" з 2-ї пісні "Іліади" тривалий час вважався однією з найпізніших частин поеми, а тепер багато дослідників схильні відносити його до мікенського періоду.

Крім того, порівняльно-історичне вивчення карело-фінської, російської, сербської, казахської народної епічної творчості довело, що аеди легко зберігають у пам'яті десятки тисяч строф віршованого тексту.

І, нарешті, третя група - прихильники теорії "початкового ядра", основоположником якого був Дж. Грот. Згідно з нею, автор чи автори поем значною мірою використали багатющий цикл народних пісень, присвячених окремим епізодам Троянської війни, піддавши їх значній творчій переробці. Однак автор поеми, опери, роману чи іншого мистецького твору використовує при його створенні різноманітні народні сюжети, мотиви, перекази чи легенди, проте вважається автором цього твору. Діяльність автора поем теж не зводилася до механічного об'єднання окремих переказів, а полягала у творчій художній переробці народних пісень.

Полеміка навколо гомерівського епосу не була безплідною. Вченим вдалося встановити приблизно час і місце створення поем Гомера. Обидві написані у VIII ст. до н.е., "Іліада" – на півстоліття раніше від "Одіссеї". В поемах найчастіше згадується бронза, але в "Одіссеї" автор нерідко говорить уже про залізні предмети, інколи навіть в узагальнюючому значенні про "фатальне залізо" (XVI, 294; XIX, 13).

Однак усі дослідники погоджуються з тим, що в поемах можна простежити ряд нашарувань різних епох. У них, без сумніву, є елементи мікенської епохи, можливо, навіть раніші, ніж сама Троянська війна (XIV - XIII ст. до н.е.). Так, у поемах зустрічаються згадки про бронзові мечі, бойові колісниці, що не використовувалися з кінця 11 тис. до н.е., важливі центри мікенської цивілізації: Пілос, Кносс, Мікени та ін. Однак у цілому мікенська епоха залишилася для Гомера досить віддаленим минулим, про яке він мав неясні уявлення. Говорячи про неї, поет, як правило, переносить її у пізніше історичне середовище, відокремлене від часу його життя лише незначним проміжком. На це вказують згадки про техніку обробки заліза, яка стала відома в Греції не раніше XI ст. до н.е.; про фінікійців-мореплавців і купців, які проникли у води Єгейського моря приблизно в той же час або навіть пізніше; про порівняно пізній обряд кремації (спалення) покійників тощо. У поемах знайшов відображення й архаїчний період (VIII – VI ст. до н.е.), який передував чи вже збігався з часом їх першого запису. Все це вимагає від історика великої обережності при опрацюванні матеріалу епосу.

Початки гомерівського епосу склалися до переселення іонян у Малу Азію, ще в європейській Елладі, переважно в Аргосі і Фессалії. На користь

Одіссей

Корабель Одіссея. Деталь грецької амфори

цього свідчить і віршований розмір, яким написані поеми, - гекзаметр, і мова епосу. Однак створення "Іліади" й "Одіссеї" завершилося в Малій Азії, вірогідніше за все у Смірні, зі змішаним еоло-іонійським населенням. Саме мова поем і єдність характеристики героїв є головним доказом на користь єдиного автора обох творів.

Сюжет "Іліади" висвітлює один з епізодів десятого року Троянської війни - сварку між командиром грецьких військ мікенським царем Агамемноном і Ахіллом, ватажком одного з фессалійських племен. На цьому фоні поет описує воєнні дії греків і троянців, облаштування військового табору і озброєння, систему управління, зовнішній вигляд міста, релігійні погляди, повсякденний побут греків і троянців.

В "Одіссеї" Гомер розповідає про пригоди царя Ішаки Одіссея, який після взяття Трої повертався додому. Боги піддають його численним випробовуванням: потрапляє до лютого циклопа, проводить судно повз чудовиська Сциллу і Харибду, відхиляє принади чаклунки Кірки, яка перетворює людей на свиней. Поет показує Одіссея в різних ситуаціях мирного життя: господарські заняття, побут царського палацу і помістя, взаємовідносини між владою і бідняками, звичаї, повсякденний побут життя.

Вивчаючи Гомера, варто пам'ятати, що "Іліада" й "Одіссея", перш за все, поетичні твори, в яких бувальщина і вигадка об'єднуються в одну художню епопею. Однак цінність гомерівських поем як історичного джерела полягає в тому, що вони дають можливість у головних рисах простежити еволюцію грецького суспільства від первіснообщинного устрою до утворення полісного ладу.

У поєднанні з дослідженнями пам'яток археології ми можемо встановити основні віхи історії цього періоду і вважати поеми достовірним джерелом. Розкопки показують, що археологічні пам'ятки ранньозалізного віку, знайдені на території Греції, суттєво відрізняються від пам'яток мікенської культури. Катастрофа, яка трапилася з мікенською цивілізацією в XIII - XII ст. до н.е., відкинула Грецію на декілька століть назад. Основною рисою грецької матеріальної культури XI - IX ст. до н.е. була гнітюча бідність, за якою ховалися різке падіння життєвого рівня населення і занепад продук-

Погребальна амфора

тивних сил країни. Поширеним видом археологічних пам'яток кінця II - початку І тис. до н.е. є не монументальні купольні гробниці, а кладовища рядового населення. Інвентар таких поховань досить бідний (глиняні горщики, залізний меч або ніж, наконечники списів або стріл, дешеві прикраси). У XI - IX ст. до н.е. з'являється уже місцеве залізне озброєння. У гончарному виробництві вишуканий малюнок і колорит крито-мікенської епохи змінився геометричним візерунком з кіл, трикутників, ромбів і квадратів. Із VIII ст. до н.е. з цих простих елементів починають створювати багатофігурні композиції, які зображують сцени війни, поховання, перегони на колісницях і т.п. Але своїм схематизмом і примітивізмом вони нагадують дитячі малюнки чи вишивки на рушниках.

Однак історія людства не знає абсолютного регресу, і в матеріальній культурі передполісного періоду елементи спаду переплітаються з новими відкриттями. Найважливішим з них було освоєння греками техніки обробки і плавлення заліза, що означало в цих умовах справжній технічний переворот.