АРХІТЕКТУРА ТА ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

Розвиток римської архітектури був тісно пов'язаний із ходом римської історії, ускладненням суспільних відносин, зі зростанням міст і відбувався під грецьким та етруським впливом. Саме з II ст. до н.е. розпочинається новий етап міського будівництва: забудовуються не лише пустирі, але й звалища, міська земля зростає в ціні. Замість примітивних будиночків із сирцю і дерева споруджуються багатоповерхові житла, вілли знаті, побудовані з обпаленої цегли, бетону і навіть із мармуру.

З кінця III ст. до н.е. будуються багатоповерхові прибуткові будинки, т. зв. інсули (острови). Змінюється і план будинку: атріум, прикрашений колонами, перетворився в передпокій; за атріумом розміщувалися вітальня, їдальня, спальні, ванна, закриті дворики і сади, оточені колонами і прикрашені статуями. Багатокілометрові водопроводи поставляють питну воду в місто. Облаштовується Форум, навколо якого будуються нові громадські споруди і храми, його портики брукували плиткою. Густа забудова міської території, скупченість і тіснота зумовили необхідність у спеціальних зелених зонах - парках, розміщених на околицях міста. Так з'явилися розкішні сади Саллюстія і Лукулла. Місто розбивалося на квартали, а ті групувалися в райони. Будуються небачені раніше споруди: цирк Фламінія, базиліки. В них проводилися судові засідання, здійснювалися різноманітні операції, влаштовувалися політичні зібрання, нарешті, ховалися від дощу і спеки. З II ст. до н.е. переможці прикрашають місто тріумфальними арками.

Особливе піднесення римської архітектури було викликане надходженням багатств після завойовницьких війн. У своїх спорудах римляни намагалися підкреслити силу, могутність і велич, які пригнічували людину. Звідси народилася любов римлян до монументальності і масштабності. Забудови вражали своїми розмірами. Інша особливість римської архітектури - пишність оздоблення будинків, багатство їхніх декоративних прикрас. Створювалися переважно не храмові комплекси, а

Атрій багатого італійського будинку

Міст Фабриція в Римі 62 р. до н.е.

будинки і споруди для практичних потреб (мости, скверики, театри, амфітеатри, терми). Римські архітектори розробили нові конструктивні принципи, а саме: широко застосовували арки, склепіння і купол, поряд із колонами використовували стовпи і пілястри.

На відміну від грецьких архітекторів, які складали план будинку, дотримуючись строгої симетрії його різних частин, римляни не додержувалися суворої симетрії. Вони широко застосовували грецькі ордери - дорійський, іонійський та коринфський, причому найулюбленішим був пишний коринфський ордер. Однак римляни використовували грецькі ордери лише як декоративний, прикрашувальний елемент, створивши власні специфічні ордери: композитний (об'єднував елементи всіх грецьких ордерів в одному), ордерна аркада (сукупність арок, які спиралися на стовпи чи колони). Про успіхи римської архітектури можна судити з того, що в 174 р. до н.е. Антіох IV викликав римського архітектора Коссутія, щоб завершити в Афінах роботу з перебудови Олімпейона.

Особливо активно розбудовувалися римські міста при Суллі, Помпеї та Цезарі Можливо, перебування першого на Сході породило в нього мрії перебудувати Рим за зразком великих елліністичних центрів. Помпей же збудував величезний кам'яний театр на 10 тис. глядачів. Споруда була облицьована мармуром, вражала неабиякою міцністю і розмірами. Тоді ж, завдяки турботам едила Марка Емілія Скавра, у місті з'явився великий дерев'яний театр з сидячими місцями для 80 тис. глядачів (докладний опис його подає в "Природничій історії" Пліній Старший).

Грандіозними були плани перебудови Рима в Юлія Цезаря. Старий Форум при ньому вибрукували, на північ від нього заклали інший Форум, у центрі мав бути храм Венери, споруджений повністю з мармуру. Проект Цезаря не передбачав торгових лавок і базиліки. Той, хто входив на Форум через портики, потрапляв у великий, облямований колонадою, двір 125 м у довжину і 43 м у ширину. Відвідувач направлявся до храму Венери, яка вважалася покровителькою роду Юліїв. У центрі площі стояла кінна скульптура, повернена у бік храму. Крім того, тут була статуя Венери, яка вела за руку родоначальника Юліїв Юла (сина героя Троянської війни Енея). Це був перший крок до обожнення імператора.

Отже, із усіх своїх ранніх функцій римський Форум зберіг лише одну - поклоніння правителю.

Саме так, засобами архітектури утверджувалася влада імператора.

Задумане і розпочате Цезарем завершив уже Август. У період

Храм Юлія Цезаря

Гробниця Цецилії Метелли

II тріумвірату Рим прикрашається будинками з мармуру, поклади якого знайшли у північно-західній частині країни (Луна, Каррара). Перші мармурові споруди, такі, як храм Сатурна, базиліка, храм Божественного Юлія, показують, з якими труднощами стикалися тоді римські каменотеси, які звикли раніше до м'якого кампанського туфа.

Досить химерними пам'ятками були гробниці римської знаті, що нерідко будувалися на узбіччі доріг. Прикладом такої пам'ятки є збережена гробниця Цецилії Метелли, встановлена в І ст. до н.е. на Аппіє- вій дорозі: бетонний облицювальний циліндр, прикрашений зверху фризом з бичачими головами; увінчував будівлю облицьований мармуром конус, який не зберігся, і в Середні віки був замінений зубцями. Іншою пам'яткою служить гробниця Еврисака, власника пекарень і булочних, датована І ст. до н.е. і побудована на перехресті двох доріг неподалік від Рима. Це неправильний чотирикутник, на цоколі якого встановлені потужні прямокутні

і круглі стовпи; трохи вище - епітафія померлому, а спрямоване вверх продовження стіни заповнене отворами - що означали ці діри, можна лише здогадуватися: або жерло печей, або горло бочок для зерна. Нарешті, на самій верхівці розміщувався фриз зі сценами пекарних робіт. Тобто, абсолютно очевидно, що багато людей у старовину не збиралися розлучатися з улюбленою роботою навіть після смерті.

Зберігся також один із найрозкішніших тогочасних залів для прийомів - атріум так званого будинку "Срібного весілля".

Оригінальними виглядали і римські храми, які поєднували італійсько-етруські традиції з грецькими. Будувалися круглі і чотирикутні псевдопериптери з входом лише з головного фасаду. Наприклад, невеликий круглий храм Сибіли в Тиволі (І ст. до н.е.) поблизу Рима. Грецький круглий периптер зазвичай мав ступінчасту основу і був розрахований на круговий огляд.

Храм Сибіли в Тиволі Початок І ст. до н.е.

Храм Фортуни Віриліс на Бичачому Форумі у Римі

До І ст. до н.е. належить і невеликий храм Фортуни Віриліс у Римі - унікальний зразок раннього завершеного римського храму типу псевдопериптера із замкнутою фронтальною осьовою композицією. Грецький периптер у ньому розчленовувався на відкритий з усіх боків глибокий передній портик і целлу, оточену напівколонами, які зливалися зі стіною. Усі культові і громадські будівлі прикрашаються високохудожніми скульптурами і настінним розписом. Помпейські розписи знайомлять з основними рисами античної фрески. Римляни застосовували розпис також для прикрашення фасадів, використовуючи їх як вивіски торгових приміщень чи ремісничих майстерень. За характером помпейські розмальовування поділяються на 4 групи, умовно названі стилями.

Перший стиль, інкрустаційний, поширений у II ст. до н.е., імітує облицювання стін квадратами різнокольорового мармуру та яшми ("Будинок Фавна" у Помпеях). Архітектурні деталі (пілястри, карнизи тощо) надавали штукатурці об'ємності і розмальовувалися. Розписи першого стилю конструктивні, підкреслюють архітектурну основу стіни, вони відповідають суворому лаконізму форм, притаманних республіканській архітектурі З 80-х до 20-х років І ст. до н.е. застосовували другий стиль - архітектурно-перспективний. Стіни залишалися гладкими і живописно-ілюзорно розчленовувалися виготовленими колонами, пілястрами, карнизами, нішами і портиками. Інтер'єр набуває пишності завдяки тому, що між колонами часто розміщувалася велика багатофігурна композиція, реалістично відтворюючи сюжети на міфологічні теми з творів знаменитих грецьких художників ("Вілла Містерій" поблизу Помпей). Стіни покривалися також зображеннями перспективно переданих вулиць, площ, будинків, храмів, садів, сільських рівнин і гір ("Будинок Лівії" на Палатині, Рим). Тяжіння до природи, притаманне римлянам, спонукало їх ілюзорно відтворювати на стінах з допомогою лінійної та повітряної перспектив краєвиди і тим самим ніби розширювати внутрішній простір приміщення, розсуваючи стіни.

Будинок Фавна у Помпеях. Атрій II ст. до н.е.

Вілла Містерій у Помпеях. Рубіж II - І ст. до н.е.

Третій стиль, орієнталістський (у декоративних деталях інколи зустрічаються єгипетські орнаментальні мотиви), характерний із кінця І ст. до н.е. На противагу другому, третій стиль відзначався строгістю, витонченістю і почуттям міри. Урівноважені композиції, лінійний орнамент на яскравому фоні підкреслює плоскість стіни. Тонкі колони, легкі гірлянди, ювелірно виконані квіти і орнаменти підкреслюють затишок кімнати ("Будинок столітньої річниці").

Четвертий стиль продовжує традицію другого своєю пишністю і декоративністю повітряно-архітектурного рішення. Фантастичні і динамічні перспективно побудовані споруди руйнують замкнутість і плоскість стін та створюють враження театральних декорацій, що відтворюють хитромудрі фасади палаців, сади, які видно через їхні вікна, чи картинні галереї – копії знаменитих оригіналів, виконані у вільній живописній манері ("Будинок Веттіїв" у Помпеях). Усі ці розписи відіграли важливу роль у подальшому розвитку декоративного мистецтва Західної Європи.

У галузі монументальної скульптури римляни не створили таких значних пам'ятників, як греки. Але вони збагатили пластику розкриттям нових сторін життя, розробили побутовий та історичний рельєф із характерним для нього документально точним оповідним началом. Крім того, римляни продовжували залишатися самобутніми в мистецтві реалістичного портрета. Масове виробництво статуй не сприяло створенню шедеврів, але римляни цього і не прагнули. Для них найважливішим у статуї була портретна подібність з оригіналом. Статуя повинна прославляти певну людину, її спадкоємців і тому важливо, щоб зображену особу не переплутали з кимсь іншим.

Розпис з будинку Лівії

Скульптура Менелая "Орсст і Електра"

Серед приїжджаючих до Рима скульпторів частіше всього зустрічалися греки, які продовжували пропагувати традиції елліністичного мистецтва. їхня діяльність була успішною, і римські майстри теж намагалися копіювати шедеври грецьких скульпторів. У І ст. до н.е. три римських скульптори з грецькими іменами - Паситель,

Стефанос і Менелай - прославилися своїми копіями грецьких пам'яток. Так, із робіт останнього збереглася лише одна - "Орест і Електра".

У підсумку, скульптори часто ставали майстрами-ремісниками, які використовували камінь і метал для створення давніх "фотографій". Суворе дотримання зовнішньої подібності відрізняло римський портрет від красивих возвеличених грецьких статуй. Асиметрія губ, залисини, зморшки - все це було невідоме грецькій скульптурі, що створювала образи ідеальних людей, міфічних героїв і богів. Ефект зовнішньої подібності у римських портретах з прототипом посилювала фарба, нанесена на портрет, оскільки і волосся, і губи, і зіниці були пофарбовані. Але час владною рукою витер усі кольорові відтінки з більшості римських статуй, залишивши лише контраст і чіткість кам'яної поверхні.

Наприкінці І ст. до н.е. виникають нові тенденції. Ідеалом стає досягнення мети власними силами, без апеляції до родових предків. У портретах фіксуються уже не образи достойних старійшин роду, а людей, які володіють потенціалом піднятися над багатьма. Типовий приклад - портрет старого римлянина (І ст. до н.е.): шия, обличчя, усе строго, без надлишків, чіткі лінії зморщок, і головне - зовнішній вираз суворості.

На розвиток римського індивідуального портрета вплинув звичай знімати з померлих воскові маски, які потім зберігалися в головній кімнаті римського житла. Ці маски виносили з будинку під час урочистих поховань, і чим більше було таких масок, тим знаменитішим вважався рід. При скульптурних роботах майстри, очевидно, широко використовували ці воскові маски.

На противагу грецьким оголеним зображенням римляни створили "закриту статую" у зв'язку з уявою про велич і гідність римського магістрата, який з'явився перед народом одягнутим у тогу. Тому пам'яткою римської скульптури II ст. до н.е. є статуя, яка зображує римлянина, одягненого у тогу.

Портет старого римлянина (І ст. до н.е.)

Ескулап

Серед найзнаменитіших скульптурних портретів варто виділити портрет Гнея Помпея, який відзначався ретельною і прекрасною обробкою поверхні фактури (скульптор вдався до прийомів високої елліністичної техніки). Зображуючи обличчя, художник, за римською традицією, намагався передати всі індивідуальні риси. Він далекий від ідеалізації, властивої грецьким та елліністичним скульптурам. У дусі своїх попередників художник підкреслив природні дефекти зображеної людини. Він відтворив нерухоме м'ясисте обличчя з вузькими, маловиразними очима, маленьким піднятим носом.

До відомих зразків портретного мистецтва належить і бюст Цицерона. В ньому також елліністична техніка обробки матеріалу і прийоми узагальненого зображення поєднуються з римським реалізмом. Цицерон показаний підстаркуватою людиною з дещо обтяженим обличчям, відкритим лобом і гострим поглядом, а на губах - легка іронічна усмішка. Подібною була й статуя Юлія Цезаря. Отже, можна стверджувати, що для пізньореспубліканської скульптури характерне намагання повернутися до попередніх італійських зразків.

Свою увагу скульптори звертали на передачу індивідуальних рис обличчя; фігура, одягнута в тогу, зображувалася майже завжди стереотипно. Поряд із чоловічим, з'являється і жіночий індивідуальний портрет. Скульптори створювали також групові поясні портрети родичів і об'єднаних єдиною композицією стели, групові портрети у повний зріст. їхнє виникнення пояснювалося культом суворого сімейного укладу давньоримських знатних родів. Прикладом такого групового портрета може бути зображення на надмогильній стелі римлянина Вібія і членів його сім'ї (друга половина І ст. до н.е.).

Значних успіхів досягають і рельєфні зображення. І тут ми бачимо поєднання елліністичних і римських рис. Один барельєф, наприклад, являє собою контамінацію міфологічних сцен, елліністичних за своїм сюжетом і технікою виконання, із зображенням римського жертвопринесення після цензу, подане в традиційно римському реалістичному стилі.

Таким чином, у римському скульптурному портреті II - І ст. до н.е. закладалися основи розвитку всього західноєвропейського портретного мистецтва.

Надмогильна стела римлянина Вібія і його сім'ї (І ст. до н.е.)