Реалізм

Вириваючись з виру протистояння та взаємодії бароко і класицизму, митці XVII ст. створюють шедеври, де досконале і прекрасне стає основою духовного. Прикладом такого мистецтва є твори Рембрандта. Його "Автопортрет", "Урок анатомії доктора Тульпа", і, насамкінець "Повернення блудного сина", виявляють глибоке проникнення в суть явищ, невидимих людському окові.

Жорж де Ла Тур, як і Рембрандт, прискіпливо фокусується на дійсності ("Свара бродячих музик", 1620-1625), при цьому "висвітлюючи" несподівані для глядача духовні основи буття простих городян Європи XVII ст. Тоскано-римська традиція підкоряє зображення емпіричної реальності кодифікованим правилам, тісно пов'язаним з ідеалами краси.

Предметами картин стають сцени з народного життя, домашній побут. З'являються і нові герої живопису: гравці, шулера, прачки тощо. Реалістичне мистецтво класифікує та досліджує життя з увагою вченого-дослідника.

Особливістю художньої культури Росії цього періоду стає творчість одного з перших значних митців Сіона Ушакова. В його іконі "Спас нерукотворний" присутні реалістичні тенденції XVII ст.: об'ємність, елементи прямої перспективи. З'являються перші портрети-парсуни, але вони ще схожі на ікони. Парсуна може вважатися також і перехідним стильовим напрямом цієї доби.

Своєрідні парсуни поділялися на портрет в ріст та кінний портрет. Такі портрети російський царів і воєвод виявилися популярними в контексті формування Російської імперії, а художники І. Нікітін та А. Матвеев виявилися першими російськими митцями, які започаткували світський портретний живопис.