Підстави та порядок припинення договірних зобов'язань

Припинення зобов'язання – це закінчення (зникнення) правового зв'язку між конкретними його суб'єктами, внаслідок чого останні втрачають суб'єктивні права й обов'язки, що становили зміст зобов'язального правовідношення раніше встановленого виду.

Розрізняються 2 види припинення зобов'язань: повне і часткове (ст. 598 ЦК). При повному припиненні зобов'язання анулюються усі права й обов'язки сторін. При частковому – лише певний їхній обсяг. ЦК визначив наступний перелік підстав припинення зобов'язань: виконання (ст. 599); передання відступного (ст. 600); зарахування зустрічної вимоги (ст.ст. 601-603) або страхового зобов'язання (ч. 1 ст. 202 ГК); за домовленістю сторін (ст. 604); новація (частини 2-4 ст. 604); прощення боргу (ст. 605); поєднання боржника і кредитора в одній особі (ст. 606); неможливість виконання зобов'язання (ст. 607); смерть фізичної особи (ст. 608); ліквідація юридичної особи (ст. 609).

У ч. 2 ст. 202 ГК закріплюється, що господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

Загальна характеристика способів забезпечення виконання договірних зобов'язань у сфері підприємництва

Згідно зі ст. 546 ЦК виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Усі способи (види) забезпечення виконання зобов'язань можна впорядкувати в певну систему, згрупувавши їх на: 1) ті, що встановлюють для боржника невигідні наслідки на випадок невиконання (неустойка, завдаток); 2) ті, що супроводжуються виділенням з майна боржника певної його частини, яка повинна слугувати задоволенню можливих вимог цього кредитора, з відстороненням від неї інших можливих кредиторів (застава, притримання); 3) ті, що мають на меті залучення до зобов'язання інших осіб, майно яких разом із майном боржника теж могло б слугувати для задоволення вимог кредитора (порука, гарантія).

Крім того, засоби забезпечення зобов'язань можуть бути класифіковані і за іншими підставами.

1. Залежно від часу і способу встановлення (виникнення) засоби забезпечення можуть бути поділені на спеціальні і універсальні.

Спеціальні засоби забезпечення встановлюються в момент виникнення зобов'язання. У результаті кредитор і боржник заздалегідь уявляють конкретні наслідки невиконання зобов'язання. До таких засобів належать неустойка, завдаток, застава, порука, гарантія і притримання. Вони передбачені главою 49 ЦК.

Універсальним засобом забезпечення зобов'язань є відшкодування боржником збитків, котрих зазнав кредитор унаслідок невиконання зобов'язання (ст. 623 ЦК). Особливістю його є те, що він застосовується незалежно від спеціальної домовленості сторін про це. Крім того, розмір збитків може бути визначений тільки після невиконання зобов'язань.

2. Залежно від характеру забезпечення інтересів кредитора розрізняються речово-правові і зобов'язально-правові засоби забезпечення зобов'язань.

Речово-правові засоби характеризуються тим, що інтереси кредитора забезпечуються за рахунок заздалегідь виділеного майна. Предметом забезпечення є це майно. До них належать застава, завдаток, притримання.

Зобов'язально-правові засоби стимулюють боржника до належного виконання зобов'язання шляхом створення можливості пред'явлення до нього або до третіх осіб, що беруть участь у договорі, зобов'язальної вимоги. До них належать неустойка, порука, гарантія.