Особливості договору комісії за законодавством України

Договір комісії – це договір, за яким одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента (ст. 1011 ЦК України).

Договір комісії є консенсуальним, оскільки для його укладення достатньо згоди сторін, двостороннім, оскільки права та обов'язки виникають у обох сторін, та завжди оплатним.

Договір комісії належить до договорів з надання нематеріальних посередницьких послуг, головним чином у сфері торгівлі. Види комісійного договору у сфері роздрібної торгівлі: агентські, дилерські, брокерські та консигнаційні угоди.

Комісіонером можуть бути як громадяни, так і юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності.

Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.

Комісіонер може залучати до виконання третіх осіб, у тому числі і на підставі договорів субкомісії. За договором субкомісїї комісіонер набуває щодо субкомісіонера права та обов'язки комітента.

Договір консигнації

Договір консигнації – це договір, згідно з яким одна сторона (консигнатор) зобов'язується за дорученням другої сторони (консигнанта) протягом певного строку і на певній території за обумовлену винагороду продавати від свого імені і за рахунок консигнанта поставлені на склад консигнатора товари. Ці товари залишаються власністю консигнанта до моменту їх продажу третім особам.

Консигнатору надається виключне право представництва і продажу зазначеного товару на певній території. До особливостей договору консигнації належить обумовлений строк консигнації, протягом якого товар має бути проданий. Договір консигнації є змішаним договором.

Строки консигнації на практиці зустрічаються різні, але, як правило, вони коливаються в межах 6 та 24 місяців. Строк консигнації для машин і обладнання здебільшого становить 12 місяців. Строк дії договору зазвичай більше строку консигнації. У більшості випадках він становить від 1 до 5 років.

Загальна характеристика договору зберігання

Сторонами договору зберігання є поклажодавець і зберігай, ними можуть виступати будь-які особи, як громадяни, так і юридичні особи. Зберігачами можуть бути дієздатні громадяни та організації, що мають статус юридичної особи. Поклажодавцями в основному є власники майна, що здають його на зберігання. Предметом зберігання можуть бути будь-які речі, у тому числі документи, цінні папери, які не вилучені з цивільного обігу. Предметом договору зберігання не можуть бути тварини.

Договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 ЦК. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

ЦК України визначає такі види спеціального зберігання: зберігання речі у ломбарді (ст. 967), зберігання цінностей у банку (ст. 969), зберігання речей у камерах схову організацій, підприємств транспорту (ст. 972), зберігання речей у гардеробі організацій (ст. 973), зберігання речей пасажира під час його перевезення (ст.974), зберігання речей у готелі (ст. 975), зберігання речей, що є предметом спору (ст.976), зберігання автотранспортних засобів (ст.977).