< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ОСОБЛИВОСТІ ІНДУСТРІЇ ГОСТИННОСТІ

Становлення та розвиток готельного бізнесу

Передумовою виникнення готелів був бурхливий розвиток виробництва, що зумовив економічний та культурний розвиток суспільства, а також встановлення виробничо-торговельних зв'язків між різними регіонами. Таким чином, у людей виникла потреба у подорожах і поїздках. Подорожі були пов'язані з ризиком, подорожуючим необхідно було шукати собі їжу та місце, де переночувати в дорозі. Мандрівники йшли на це не заради власного задоволення: купці розраховували отримати прибуток, прочан кликало в дорогу релігійне натхнення, вчених-дослідників - пізнання світу, розширення свого кругозору тощо.

Вже в далекі часи Єгипет вважався не лише осередком пам'яток культури, про що свідчать виявлені численні написи на пірамідах, залишені екскурсантами і туристами античності, але і лікувальним курортом. Для того, щоб розмістити відпочиваючих, споруджувалися спеціальні наметові містечка, павільйони, усілякі будинки та споруди для подорожуючих, а також організовувалося їхнє харчування і побутове обслуговування. Накопичені знання і досвід спорудження об'єктів для розміщення подорожуючих, що знайшли своє відображення в історії Древнього Єгипту, з успіхом використовувалися пізніше при спорудженні подібних об'єктів греками і римлянами.

Готелі в сучасному розумінні виникли ще в часи Древньої Греції. Споруджувалися вони поблизу місць, де відбувалися громадські свята, поблизу численних храмів, як, наприклад, в Олімпії біля храму Афродіти й інших культових і курортних визначних пам'яток. Мобільність населення в епоху античності була напрочуд високою. Такі події, як Олімпійські ігри, збирали атлетів, глядачів, а також торговців і ремісників (тобто споживачів і постачальників товарів і послуг) з усієї Древньої Греції. На околицях Олімпу будувалися споруди, павільйони для проживання в них атлетів, а також для надання всіляких побутових послуг.

Результати розкопок у південній частині Іраку підтверджують, що вже у п'ятому тисячоріччі до нашої ери, тобто за 7000 років до наших днів, існували хани - місця тимчасового притулку людей. У нижніх поверхах хану частково розміщалися стійла, частину приміщень займав сам хазяїн зі своєю родиною, інші - пристосовані для постояльців. Хани були навіть триповерховими.

У законодавчих актах Кодексу царя Хамураппі зустрічаються правові норми, що свідчать про те, що готельна справа у Вавилонії в той період часу (майже 4000 років тому), була досить розвинутою. Держава контролювала діяльність власників таверн. Наприклад, у випадку викриття факту розведення ними пива водою, передбачалася страта.

У Римській імперії, в зв'язку з розвитком мережі транспортних шляхів, повсюдно виникали приватні постоялі двори і заїзди. Ці дороги призначалися в першу чергу для військових загонів, а також для збирачів податків, купців, окремих верств інтелігенції (художників, архітекторів, лікарів, музикантів і акторів). Невід'ємною складовою цих доріг була мережа "поштових станцій", де ті, хто подорожує з державною місією, могли змінювати коней або мулів, а також одержувати їжу і ночівлю. На цих станціях можна було замовити послуги гіда, скласти маршрут, одержати карту й опис визначних памяток. Через низький рівень обслуговування і комфорту в притулках (готелях) для подорожуючих ("hospitium") зупинялися лише в тому випадку, коли не було можливості зупинитися у знайомих або родичів. У притулках (готелях) того часу протікали дахи, небезпечним було і саме проживання.

У Римі таверни можна було пізнати за колонами, оперезаними ланцюгом фляг, і за червоними ковбасами, що висіли уздовж стін. Підлоги були викладені яскравою мозаїкою, а стіни прикрашали картини.

Цікаво, що термінологія готельного бізнесу багато чим зобов'язана римлянам. Слово "hospitality" (гостинність) походить від латинського "hospitium" (госпіції). Однокорінними словами є "host" (хазяїн), "hospice" (притулок), "hotel" (готель).

З появою регулярного державного поштового сполучення (у часи імператора Октавіана Августа - поч. нашої ери) з'явилися і державні постоялі двори. Держава влаштовувала двори в містах і на головних шляхах, якими проїжджали кур'єри і державні службовці від Рима аж до Малої Азії або до Галлії. Будували державні постоялі двори, віддалені один від одного на відстань одного дня поїздки конем. По мірі завоювання нових територій і розширення Римської імперії її звичаї, господарська й організаційна структури поширювалися також на нові провінції і підкорені країни.

В основу організації готельної справи в Римській імперії була покладена розроблена державною владою певна класифікація готелів. Існувало два типи готелів: лише для патриціїв (мансіонес) та для плебеїв (стабулярії). Римський готель являв собою певний комплекс приміщень досить широкого функціонального призначення: це були не лише кімнати для розміщення подорожуючих, але і складські приміщення, стайні, крамниці, майстерні тощо. Готелі, як правило, будувалися з каменю і мали у своєму розпорядженні необхідний перелік послуг. У зимовий час обігрівалися. Деякі готелі обслуговували лише офіційних осіб за спеціальними документами, що видавалися державною владою. Ця традиція збереглася дотепер у формі спеціальних приміщень для особливо важливих персон в аеропортах, вокзалах.

В міру розвитку господарських відносин у Римській імперії зростали вимоги подорожуючих до умов проживання і їхнього обслуговування постоялими дворами. Виникає багато упоряджених і багатих постоялих дворів. Як повідомляє Цицерон, у них були лазні, масажні, пральні, чищення взуття. Слідкували за порядком, чистотою і дотриманням законності при наданні послуг державні чиновники - еділи. Постоялі двори зобов'язані були вести список гостей і бухгалтерію.

Вавилонських купців можна було зустріти всюди. Для припинення нападів на купців і забезпечення безпечного проїзду по дорогах створюються повсюдно в Сирії, Палестині, Єгипті, Вавилоні караван-сараї. Караван-сараї (або караванні будинки) служили тимчасовим притулком учасникам караванів. Вони стали попередниками постоялого двору для поштових карет, а пізніше мотелю і надавали послуги караванам та іншим мандрівникам. Караван-сараї були розташовані на території сучасної Туреччини, Ірану, Афганістану і північної Індії на відстані одного дня шляху один від одного. Типовий караван-сарай складався з внутрішнього дворика для тварин і простих кімнат для мандрівників. Приміщення можна було зняти за певну плату.

У зв'язку з наявністю великої кількості в'ючних тварин, та вантажу, що перевозився, будувалися караван-сараї у формі великих громадських будівель не лише в містах, але і на дорогах, у населених пунктах. Караван-сарай був одночасно постоялим і торговельним двором.

Особливо велике поширення караван-сараї набули в ІХ-ХVIII століттях у зв'язку із зростанням міст і посиленням транзитної караванної торгівлі. Найбільш поширені два типи караван-сараїв: зальні і з внутрішнім двором. Зальні караван-сараї (зустрічаються у Вірменії) - це прямокутні будинки, розділені на нефи. Середній неф призначався для людей і товарів, у бічних нефах знаходилися тварини. В другому типі караван-сараїв для розміщення людей і збереження товарів служили відкриті у внутрішній двір невеликі приміщення, розташовані в один або кілька ярусів, тварини розміщалися у дворі. Караван-сараї на дорогах укріплювалися оборонними стінами або приєднувалися до передмість і культових будівель. На транзитних шляхах караван-сараї стали втрачати своє значення з розвитком залізниць і інших сучасних видів транспорту. Один із караван-сараїв, що збереглися до нашого часу, розташований в Іспанії в Гренаді. Навколо внутрішнього двору на трьох поверхах розташовані номери. Такі караван-сараї зустрічаються й у Стамбулі. У Туреччині збереглося понад сто караван-сараїв, однак вони не функціонують, хоча доступні екскурсантам як музеї.

Масові поїздки купців, підмайстрів, духівництва, а також численних у середньовіччі пілігримів і прочан дають новий напрямок у формах надання притулку. Спочатку цей притулок був безкоштовним, заради любові до ближнього, що надавався монастирями, церковними організаціями, князівськими дворами тощо. Основним юридичним актом для наступного періоду розвитку готельної справи був едикт Карла Великого (768-814 р.), імператора Великої Римської імперії, що накладав на монастирі і церкви обов'язок утримання "госпіціїв", що надають мандрівникам ночівлю, харчування, лікувальну допомогу і ванну. Особливий розвиток ці госпіції одержали у Швейцарії, яка завдяки цьому має найстаріші готельні традиції і до сьогоднішнього дня користується у світі найвищим авторитетом у цій галузі.

Згодом безкоштовний притулок починає перетворюватися в спеціальні, розраховані на отримання прибутку підприємства. Ці установи в результаті постійного зростання вимог з боку мандрівників і, завдяки технічному прогресу, приймали нові і різнобічні форми, все більше перетворюючись на готельні підприємства, схожі на сучасні.

В міру зміцнення феодальної влади виникає необхідність забезпечення тимчасового перебування впливових державних осіб. Біля шляхів будуються постоялі двори, призначені для державних службовців.

Центром міжнародної торгівлі в ІХ-ХІ століттях був Константинополь, куди з'їжджалися купці з півночі і півдня - болгари, вірмени, русичі, араби, італійці. Звідси товари поширювалися вже по всій Європі. Для притулку прибуваючих у місто будувалися вітальні двори, деякі з них збереглися дотепер. Створенню аналогічних готельних підприємств сприяли і знамениті ярмарки у Франції (у Сен-Дені, Труа), в Італії (у Феррарі, Павії), у німецьких князівствах (у Вормсі, Кельні, Майнці, Шлейрі) тощо.

У Європі світська традиція "платної гостинності" пов'язана із зростанням міст. Не випадково перші заклади такого типу за назвою taberna perpetua (цілодобова торгівля вином) з'явилися на Рейні і Мозелі (найважливіша торговельна дорога Середньовіччя). Постоялі двори розташовувалися звичайно на перетині важливих торгових шляхів або в центрі міста на ринковій площі, де розташовані головний собор і ратуша.

Задовго до того, як з'явилася національна поштова система, окремі готелі повинні були мати стайні і коней для використання їх державною поштою. Це також сприяло розвиткові готелів.

У середині 1600-х років деякі готелі стали випускати неофіційні грошові знаки, які шановані власники готелів гарантували викупити за гроші держави. Подібний дозвіл випускати монети (торговельні знаки) означав, що готелям і їх власникам у той час надавали особливої важливості.

Розвиток різних форм туризму сприяв подальшому зростанню потреб у готелях і закладах харчування. Виникають великі отелі, розміщені в спеціально побудованих будівлях типу приватних резиденцій або в державних особняках. Звідси походить французька назва "отель", що означає міський палац магната, місце перебування представника іноземної держави або міської влади. Необхідно зазначити, що Бурбонський палац - на даний час місце засідань палати депутатів Франції - у путівнику Парижа, виданому в XVIII столітті, значиться як отель принца Конде. Таким чином, у той час назва "отель" надавалася палацам або будинкам палацового типу, передбаченим для розміщення в них важливих гостей крім основного палацу, у якому проживав сам власник "отелю". Як правило, у такому палаці перебували гості, їхня прислуга та ін.

У ХІХ столітті зростають вимоги готельної клієнтури, переважно багатої, і все більше підвищується комфорт і рівень оснащення готелів. Виникають свого роду величезні готельні комбінати з фешенебельними ресторанами і кафе, що розташовувалися при них. XIX століття стало переломним у розвитку готельного господарства. Почався період будівництва постоялих дворів-готелів палацового типу підвищеної комфортності по всій Європі. Приплив заможних англійців і американців до Європи змінює традиційну культуру готельних послуг - вони набувають усе більш та більш уніфікований і стандартизований характер. Саме тоді в ужиток входять англійські слова "експрес", "комфорт", "дизайн". З кінця ХІХ століття в Європі (насамперед у Швейцарії) починають будувати сучасні готелі з високим рівнем комфорту. З кінця XIX століття готельний бізнес починає діяти як самостійний фактор розвитку туризму - він формує для себе ринки збуту готельних послуг. Туризм досить швидко починає набувати ознак "масовізації". Створюються туристичні бюро (за зразком Товариства Томаса Кука) і рекламні агентства, що спеціалізуються на рекламі готельних послуг.

Підвищення якості і надійності транспортних перевезень разом з їх здешевленням, обумовили істотне зростання потоків подорожуючих. Відповідно повсюдно виникали перші підприємства, що спеціалізувалися на обслуговуванні тимчасових відвідувачів. На зміну скромним пансіонам і "кімнатам для гостей" у будинках священнослужителів, монастирях і релігійних місіях відкриваються перші комфортабельні (якщо не сказати розкішні) готелі. У 1812 році в центральній Швейцарії вступає в дію готель "Риги-клестерли", у 1832 - готель у м. Фаульхорн. У 1801 році в Німеччині відкривається першокласний готель "Бадише Хоф" у Баден-Бадені, у 1859 у Швейцарії - "Гранд-отель Швайцер-хоф" у м. Інтерлакені. У Німеччині на межі XVIII-XIX століть виникають перші курорти мінеральних вод - у Хайлигендамі, Нордернеї, Травемюнді. У цей період становлення туризму будувалися в першу чергу розкішні готелі, що обслуговували представників аристократичних кіл, "нового дворянства", вищого офіцерства. У залежності від пори року еліта або перебувала на французькій або італійській Рив'єрі, або відпочивала на термальних курортах Швейцарії і Німеччини, або здійснювала тривалі подорожі в Північну Африку, Єгипет, Грецію. Багатоваріантність можливих місць відпочинку обумовлювалася обов'язковою наявністю комфортабельних готелів.

З кінця XIX і початку XX століття різко збільшується число готелів не лише в Європі, але і на Близькому Сході, північній частині африканського континенту та Північній Америці.

В Австро-Угорщині в 1913 році існувало вже 15 тис. готелів. В основному це були невеликі готелі, але поряд з ними будувалися і великі. Ці готелі мали загальну місткість номерного фонду 500 000 місць. Тобто місткість кожного готелю становила 30-35 місць. Одне готельне місце припадало на 80 жителів країни. У Німеччині в тому ж 1913 році було 90 тис. готелів, як правило, теж дрібних. Швейцарія та Італія починають посилено розробляти золоту жилу туризму, широко використовуючи історичні й архітектурні пам'ятники. Важливою подією стало відкриття в Дюссельдорфі Інституту готельної справи.

Розв'язанню завдань готельного руху, зокрема створення єдиної класифікації готелів та інших важливих питань цієї галузі повинний був служити Міжнародний Союз власників готелів, що об'єднав 1700 готелів у різних країнах світу.

Готелі почали надавати масові та різноманітні послуги після закінчення Другої світової війни. Саме в цей період туризм набуває дійсно масового характеру: із предмета розкоші він стає потребою для більшості населення високорозвинених індустріальних країн. Формується потужна індустрія відпочинку зі своїми інститутами, послугами, виробничим циклом, методами організації і управління виробництвом. У західноєвропейських країнах 50-60-і роки - це період масового будівництва готелів, мотелів, різного роду розважальних закладів.

В Америці перший постоялий двір з'явився в 1607 році. їх число збільшувалося в міру того, як європейські переселенці освоювали все нові і нові території. Це були однотипні будівлі, призначення яких можна було впізнати ще здалеку. Як і в Європі, постоялі двори в Америці будувалися і як житло для господарів, і як тимчасовий притулок для мандрівників, але це ще не були комерційні підприємства. Якісні зміни стали відбуватися лише наприкінці XVIII століття. У 1794 році з'явився перший комерційний готель, побудований винятково з метою обслуговування клієнтів. Відкриття готелю "Сіті Отель" у Нью-Йорку було початком будівництва дуже скромних за сьогоднішніми мірками готелів і в інших містах. Усі приміщення - як для відпочинку, так і для прийняття їжі - носили комунальний характер. У 1829 році в Бостоні відкрився готель "Тремонт", перший в країні готель першого класу, що з'явився по суті детонатором готельного буму в США, що пронісся спочатку по містах Східного узбережжя, а потім по Середньому Заходу і Півдню. До кінця XIX століття вже були розповсюдженими два типи готелів - великі і розкішні, а також маленькі і застарілі. Усі ці готелі будувалися поблизу міських транспортних вузлів, головним чином залізничних.

Перші роки XX століття вважаються початком будівництва готелів для бізнесменів і комерсантів. Першим перспективність цього напряму зрозумів Елеворт Статлер. У 1908 році він відкриває готель у Буффало за назвою "Буффало Статлер". Це була принципово нова концепція в готельній справі, заснована на наданні клієнтам максимальних зручностей. Що особливо важливо, цей перший у своєму роді готель був орієнтованим винятково на бізнесменів.

В роки Першої світової війни готельне будівництво в США припиняється. Багато готелів у той період ледь зводили кінці з кінцями. Подальший розвиток готельної індустрії відродився в 20-і роки. У цей період технології готельного бізнесу досягли свого найвищого рівня. Саме в цей час почав розвиватися готельний бізнес Конрада Хілтона. У 30-ті роки, у середині періоду Великої депресії, цей бізнес знову занепав. Це було найбільше лихо, яке коли-небудь випадало на долю готельної індустрії США. Відродження готельного бізнесу почалося лише на початку 40-х років.

Друга світова війна, на відміну від Першої, вимагала значних переїздів територією США великої кількості людей, що не могло не позначитися на готельній індустрії. Потреба в номерах у той час була настільки велика, що готелі були змушені працювати зі 100% навантаженням. Після Другої світової війни, у 50-і роки, відбулися значні зміни, а як відповідь на зміни в американському способі життя з явилися мотелі. У 1952 році Кемонс Уілсон побудував один з перших готелів для автомобілістів "Холідей-Інн". В цей час американці почали більше подорожувати, що вимагало нових типів готелів. Виникла необхідність у приміщеннях, зручних для сімейного розміщення, але без необхідності сплачувати весь комплекс послуг, пропонований готелем. Поява мотелів з обмеженим набором послуг за більш низькими цінами була найкращим рішенням. Зростання числа і популярності мотелів як нової готельної концепції створило значну конкуренцію між власниками цих двох видів підприємств розміщення - нового і старого типу. Багато невеликих готелів старого типу були змушені закритися назавжди. Боротьба набувала в деяких місцях драматичного характеру, не обходилося і без підпалів і вбивств. Мир зацарював лише в 60-х роках, коли власники традиційних готелів сприйняли нарешті цю "нову ідею", усвідомивши, що вона є необхідним доповненням до готельної індустрії США. Визнання нової готельної концепції проявилося в прийнятті власників мотелів і готелів для автотуристів до Американської Готельної Асоціації, що трохи пізніше була перейменована в Американську Асоціацію Мотелів і Готелів.

Після Другої світової війни в американському готельному бізнесі стали з'являтися нові тенденції. Однією з найбільш вагомих став вихід на міжнародний ринок послуг. Кілька перших готелів "Інтер-Континентал" були побудовані авіакомпанією Пан-Амерікен. У 1948 році Конрад Хілтон також включився до такої нової міжнародної справи.

Незважаючи на ці кроки, американський вплив у світі був незначним аж до кінця 60-х років. Лише на початку 70-х американська готельна експансія набула глобальних розмірів.

До кінця 80-х років весь діловий світ стежив за розвитком таких готельних комплексів, як "Маріотт", "Рамада", "Шератон", "Редісон". У самих Сполучених Штатах з кінця 60-х років склалася дуже сприятлива ситуація для розвитку готельної індустрії. Було створено багато комплексів готелів і мотелів, змінився і зовнішній вигляд готельних приміщень. У післявоєнний період у США відбулося різке, як ні в жодній країні світу, збільшення обсягу капіталовкладень у будівництво нових готельних комплексів. Із середини 50-х років капіталовкладення у створення нових видів готельних підприємств зросли більш ніж у 20 разів, склавши в 1967 році 1,7 млрд. доларів. У результаті місткість номерного фонду мотелів, готелів, трейлерних парків, спортивних і рекреаційних таборів, а також усіляких спеціалізованих підприємств відпочинку і розваг (пансіонатів, туристських баз тощо) істотно збільшилася, зазнавши помітних змін, що вплинуло на зрушення в характері попиту й у структурі рекреаційних галузей.

При спорудженні фешенебельних готелів обов'язковими стали такі спортивно-розважальні елементи, як плавальні басейни сучасних конструкцій закритого і відкритого типу, сауни, солярії, гімнастичні і спортивні зали з кабінетами для масажу, косметичні салони, бари, нічні клуби. Що стосується готельного бізнесу, то в його післявоєнному розвитку чітко виділяються два періоди: перша хвиля насичення активними елементами основного капіталу випала на середину 50-х років; друга - на кінець 60-х - початок 70-х. За цей час у готельних послугах у плані їх технічного оснащення відбулися істотні зміни: наприклад, невід'ємними елементами готельного сервісу в готелях високого класу стали кондиціонери повітря з апаратурою для індивідуального контролю, телевізійна система в номерах з автономною демонстрацією фільмів, індивідуальна сигналізація, більш досконалі засоби зв'язку тощо.

Збільшення ролі сучасного готелю як місця проведення конгресів вимагало відповідного ускладнення його технічних характеристик. Так, готелі великої готельної корпорації "Шератон" мають конференц-зали, технічне оснащення яких включає систему синхронного перекладу, бездротові мікрофони, проектори та інше устаткування.

Багато готелів США переходять на електронну систему управління і резервування місць при обслуговуванні клієнтури. Ця система, розроблена спеціально для готельного сервісу, забезпечує виконання ключових операцій таких, як розподіл номерів, контроль за використанням телефонів, перевірка рахунків тощо. Великі корпорації "Рамада іннз", "Холідей іннз" та інші, які мають розгалужену мережу готельних підприємств, використовують єдину систему бронювання місць. У 1975 році в США була встановлена загальнонаціональна система електронного резервування місць у готелях - "Індепендент резервейшнз сістем", що містила дані про наявність номерів більш ніж у 1500 готелях і мотелях у кожному великому місті країни. Використання засобів малої механізації й автоматизації в готельному сервісі вимагало застосування кваліфікованої праці, у зв'язку з чим серед персоналу зростає число операторів ЕОМ, програмістів на перфораторах, портьє-операторів.

Підготовці кваліфікованих кадрів для індустрії гостинності в США приділялася велика увага. Випускалися підручники з готельного і ресторанного господарства, видавалися спеціальні періодичні видання, наприклад журнал "Хоутеленд кетерінг ревю". Посадові особи і управляючі повинні були мати спеціальну підготовку в обсязі програм університетів або коледжів. У кожному штаті відкрилися готельні школи з різними програмами навчання. Найбільшими центрами професійної освіти були й залишаються спеціальні кафедри при університетах. Найбільш відома школа Управління готелями при Корнельському університеті, створена в 1922 році. Програма навчання в ній розрахована на чотири роки. Провідна готельна корпорація "Холідей іннз" має власний "Університет Холідей іннз", завдання якого - підготовка обслуговуючого персоналу для готелів цієї фірми.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >